Читати книгу - "Порт у тумані"

насправді, аби розжалобити вас розповіддю про втрачене кохання… Ні! Спочатку не так уже й багато думав про це… Ви ж бачите, що я цілком щирий… Працював… Долав усілякі труднощі, перешкоди… А особливо важко було ночами, коли глуха ностальгія гнітила мене… Зазнав і злиднів… Фірма, яку я створив, не могла звести кінці з кінцями… Бувало трохи ліпше, потім знову гірше — цілі роки, та ще в чужій мені країні… Там мені довелося змінити прізвище… Аби мати змогу розпочати торгівлю в кращих умовах, я мусив змінити громадянство… Час від часу я приймав у себе офіцерів з того чи іншого французького судна і саме через них довідався, що маю сина… Хоча певності не було!.. Проте я співставив дати… І був радісно зворушений… Написав Ернестові!.. Благав його сказати мені правду, дозволити повернутися на батьківщину хоча б на кілька днів… Він відповів мені телеграмою: «Арешт на кордоні». А час минав… Я заходився робити гроші… Нічого цікавого… Інколи я відчував себе зовсім спустошеним… І я, щоб обдурити самого себе, поставив собі за мету — стати таким же багатим, як мій кузен… І досяг цього! Досяг завдяки торгівлі трісковою ікрою. Дивно, але коли я досяг, чого бажав, то відчув себе ще нещаснішим… Отже, тоді я раптом повернувся до Франції… Я вирішив діяти… Так, аж через п'ятнадцять років!.. Блукав тут навмання… Побачив на пляжі свого сина… Здалеку бачив і Елен… І весь час думав — як можна жити стільки часу без сина?.. Чи ви можете це зрозуміти? Потім я купив судно… Якби я діяв відкрито, мій кузен не зупинився б перед тим, щоб мене було заарештовано… Адже він зберіг речові докази! Ви бачили моїх людей, цих добрих хлопців, хоч як би вони не виглядали… Все було обмірковано… Ернест Гранмезон був того вечора у себе вдома, удвох із хлопчиком… Щоб мати ще більшу певність в успіхові всієї справи, я вдався до капітана Жоріса, якого зустрічав у Норвегії, коли він іще плавав… Він був знайомий з мером… І мав зробити йому візит під будь-яким приводом, щоб відвернути його увагу, а тим часом Луї-Здоровило і я викрали б мого сина… На жаль, саме це й призвело до драми… Жоріс був з моїм кузеном у кабінеті… Ми увійшли з чорного ходу й мали нещастя перечипитися… В коридорі… Гранмезон почув. Він гадав, що його хочуть пограбувати, і дістав з шухляди револьвер… Потім? Навіть не знаю… Сталося щось незрозуміле… Жоріс пішов слідом за Гранмезоном, вийшов у коридор. А там було темно. Раптом — постріл… І сліпий випадок призвів до того, що саме Жоріс дістав цю кулю!.. Я мало не втратив розум з горя… Страшенно боявся скандалу… особливо через Елен… Адже хіба я міг розповісти все це поліції?.. Луї-Здоровило і я віднесли пораненого на борт «Сен-Мішеля»… Треба було, щоб десь його вилікували… Ми взяли курс на Англію й прийшли туди за кілька годин… На жаль, там не можна зійти на берег без паспорта… А поліція там дуже пильна… На причалі стояли якісь чиновники… Колись я трохи займався медициною… Я доглядав Жоріса на шхуні як міг, але цього було не досить… Тоді я наказав узяти курс на Голландію. Там пораненому зробили трепанацію черепа, але не могли тримати його в лікарні довше, бо треба було повідомити власті… Жахлива подорож! Адже ви можете собі уявити всіх нас на шхуні разом з бідолашним Жорісом, що вже конає?.. Йому треба було мати принаймні місяць відпочинку й лікування… Я вже хотів був піти шхуною до Норвегії. Але потім виявилося, що потреби в цьому немає, бо випадок звів нас із шхуною, що йшла до Лофотенських островів… Я пересів на неї разом із Жорісом… Нам було спокійніше в морі, ніж на землі… На островах він був зі мною цілий тиждень… Але й там люди почали замислюватися, хто ж цей таємничий турист… Треба було забиратися звідти. Копенґаґен, Ґамбург… Жорісові стало краще… Рана зарубцювалася, але він втратив водночас пам'ять і мову… Що я міг зробити в таких умовах, скажіть? І хіба не мав він більше шансів віднайти розум у себе вдома, в звичній обстановці, ніж подорожуючи по усіх усюдах?.. Я хотів принаймні забезпечити йому матеріальний достаток… І тому переказав йому до банку триста тисяч франків, підписавшись його прізвищем… Лишалось тільки привезти його додому!.. Мені було б занадто небезпечно приїздити разом з ним сюди… І я подумав, що коли залишу його в Парижі, то він неодмінно потрапить до поліції, де буде встановлено його особу, а потім його відвезуть додому… Так воно й сталося… Я не додумався тільки до одного: що мій кузен, жахаючись від думки, що Жоріс може його виказати, боягузливо покінчить капітана… Адже це він підсипав стрихнін у склянку води… Він просто забрався до будинку з чорного ходу, коли йшов полювати на качок…

— І ви відновили боротьбу! — повільно промовив Мегре.

— Бо не міг зробити інакше! Я хотів забрати свого сина! Проте мій кузен був насторожі. Хлопчика відправили до колежу Станіслава, а там мені не дозволили його забрати…

Мегре уже знав це. І тепер, роздивляючись навколо на все те, що стало йому таким знайомим, він краще розумів смисл боротьби, що потай розгорнулася між двома чоловіками.

Боротьба була не просто між ними обома! Це була й боротьба проти нього самого, проти Мегре!

Адже вони не хотіли, щоб у цю справу втручалась поліція! Бо ні один, ні другий не могли сказати всю правду!

— Я прибув сюди на борту «Сен-Мішеля»…

— Знаю! А потім ви відрядили Луї-Здоровила до мера…

Ремон мимоволі задоволено всміхнувся, а тим часом комісар вів далі:

— Розлюченого Луї-Здоровила, який скористався нагодою розплатитися за всі свої попередні прикрощі!.. Він міг бити з усієї сили, бо знав, що його жертва не насмілиться промовити й слова!.. І він лупцював мера від щирого серця!.. Під примусом, напевне, Гранмезон дав і листа, який дозволяв вам забрати дитину з колежу.

— Так… Я стояв позад вілли, а ваш агент наступав мені на п'яти… Луї-Здоровило поклав листа в певному місці, а мені пощастило здихатися свого переслідувача… Я поїхав велосипедом… У Кані купив машину… Адже треба було діяти швидко… Поки я їхав по свого сина,