Читати книгу - "Морське вовченя, Майн Рід"

чув, як він бігав навкруги, поки я затуляв курткою щілину. Кілька разів він пробіг по моїх ногах. Однак я не поспішав, поки не закрив остаточно всі виходи. Потім всунув руки в черевики і почав шукати ворога.

Я так вивчив усі закутки своєї крихітної комірчини, так знав кожне місце, що мені недовго довелося за ним ганятися. Ловив я пацюка в такий спосіб: піднімав черевики і опускав їх, щоразу б'ючи по іншому місцю. Якщо мені, думав я, вдасться придушити хоча б частину тіла пацюка, то я притримаю його і, схопивши обома руками, давитиму з усієї сили. Такий був мій план. Я його добре продумав, однак здійснити його мені не пощастило. Усе скінчилось зовсім інакше.

Я справді придавив пацюка одним черевиком, але не зміг утримати його, бо м'яке сукно прим'ялося, і це дало йому можливість втекти. З голосним писком вирвався він з-під черевика, і тієї ж миті я відчув, що він лізе по моїй нозі й забирається під колошу.

Страшний жах скував моє тіло, але я був розпалений боротьбою і, відкинувши черевики, які вже були мені непотрібні, схопив пацюка голими руками в ту мить, коли він добирався до коліна. На цей раз я тримав його міцно, хоч він опирався з страшною силою, сповнюючи комірку голосним вереском, від якого аж душа холонула.

Я давив його щосили, навіть не почуваючи болю в пальці. Колоша трохи захищала мої руки від укусів, однак без ран не обійшлося, бо мерзенна тварюка вп'ялась зубами в моє тіло і не розчіпляла їх, аж поки мені не вдалося схопити її за горло і задушити. Тільки тоді я зміг відірвати пацюка від себе і зрозумів, що остаточно подолав свого ворога.

Я випустив тіло пацюка і витрусив його з колоші. Потім висмикнув куртку з щілини і викинув нечисть туди, звідки вона з'явилась.

Яку полегкість відчув я, коли впевнився, що пацюк більше не буде мене турбувати! Я зразу ж ліг спати, щоб виспатись за весь час, який втратив уночі.

Розділ XXXIX
ВОРОЖА ЗГРАЯ

Я помилився, гадаючи, що остаточно позбувся небезпеки. Не проспав я й чверті години, як прокинувся, бо мені здалося, ніби щось пробігло по моїх грудях. Може, другий пацюк? В усякому разі, щось дуже схоже на нього.

Кілька хвилин я лежав нерухомо й напружено прислухався. Однак нічого не було чути. Невже отаке мені приснилося? Ні! Тільки-но я подумав про це, як до мого слуху долинув тупіт маленьких лапок по м'якому сукну. Так. Звуки ставали дедалі виразнішими. Ще хвилина, — і я відчув ці лапки у себе на нозі.

Рвучко підвівшись, я простягнув руку. Жах знову охопив мене — я доторкнувся до величезного пацюка, який тієї ж миті відскочив. Я чув, як він пролазить крізь щілину між бочками.

Звичайно, це не той, якого я тільки що викинув! Хіба ж він кішка, щоб ожити після смерті. Мені ніколи не доводилось чути, щоб пацюки теж були такими живучими. Я був певен, що вбив пацюка. Коли я викидав його, пін уже охолов. Неможливо, щоб це був той самий.

І хоч як це безглуздо, але я в напівсні все-таки вважав, що повернувся той самий пацюк, щоб помститись за себе. Однак, прокинувшись остаточно, я відкинув це припущення. Ні, не той самий, це зовсім інший пацюк. Певно, його подружка, варта свого приятеля, бо на дотик я одразу відчув, що пацюк за розмірами не менший забитого. Вона, мабуть, прийшла розшукувати дружка і помститись за його смерть. Але ж, пролазячи в ту саму дірку, вона повинна була зрозуміти, що сталося.

Сну як і не було. Хіба міг я спати, коли поруч розгулювала бридка тварюка, явно бажаючи напасти на мене?

Хоч я втомився, але не наважувався склепити очей і був певен, що пацюк швидко повернеться. Адже я не схопив його, а лише доторкнувся, не завдавши ніякої шкоди. Значить, він незабаром буде тут.

Тому я примостився, як і раніш, з курткою в руках, біля самої щілини і, притуливши вухо до отвору, почав уважно вслухатись.

За кілька хвилин ззовні виразно почувся писк, тупотіння лапок і ще якісь незнайомі мені звуки.

Спочатку я подумав, що це якась дошка треться об порожній ящик, — бо така маленька істота не могла сама наробити стільки шуму. А шум не припинявся, хоч мені й здалося, що пацюк уже прошмигнув у комірчину. Але ж ні, за ящиками все ще щось шаруділо.

Знову повз мене ніби пробіг пацюк, і я почув писк за ящиком. Мені ввижалось, що я не сам у комірчині, та я не наважувався заткнути щілину, боячись помилитись.

Нарешті пронизливо пискнуло праворуч від мене, — безсумнівно, всередині приміщення. Я негайно заткнув курткою дірку.

Тепер я почав шукати пацюка, як і перше, засунувши на всяк випадок руки в черевики. Я вжив ще один запобіжний захід, а саме: туго обв'язав обидві колоші навколо кісточок, щоб пацюк не міг туди залізти. Приготувавшись, я перейшов у наступ.

Мені не дуже хотілося зустрічатись з пацюком, та однак я вирішив позбутися надокучливого сусіди і хоч трохи спокійно поспати. А це стане можливим тільки тоді, коли я вб'ю цього пацюка так само, як і його приятеля.

Отже, я знову взявся за діло. Але який жах! Уявіть мій переляк, коли я виявив, що тут не один пацюк, а ціла зграя цих мерзенних тварюк! Не один, а щось з десяток! Їх тут аж кишіло, і я щоразу натикався на них. Вони гасали навколо мене, бігали по ногах, стрибали на руки з лютим виском, ніби погрожуючи мені!

Правду кажучи, я страшенно налякався і мало не знепритомнів. Я вже не думав про те, щоб їх знищити. Я навіть до ладу не знав, що робив. Пам'ятаю тільки, що якось у мене вистачило розуму схопити куртку і висмикнути її з отвору. Потім я з криком почав