Читати книгу - "Час настав, Костянтин Матвієнко"

Але цей студент легко­важно ставиться до своїх знань, тому я шукаю можли­востей адміністративними важелями мотивувати його до співпраці зі мною, — терпляче пояснив Пінський.

— Ну які там знання та інформація у студента? Не дури мені голови.

— Це стосується одного відкриття в галузі історії, у якому він випадково взяв участь. Мені простіше мати справу з молодою людиною, аніж спілкуватися з вели­кою кількістю вчених, що вимагають значних коштів за контрактом, а якісно виконати його не здатні.

— Тепер розумію. Молоді мозки дешевше коштують. Він мешкає у гуртожитку? — спитав проректор.

— Ні.

— Тоді я не маю чим його притиснути.

— У вас працює мати Четвертинського, вона викла­дає філологію. Можливо, є змога якось вплинути через неї на поведінку сина. Я готовий добре, дуже добре віддячити вам за сприяння... — Бенціон виразно поворушив пальцями правої руки.

— Щось придумаю. Але коштуватиме це тобі неде­шево. Я ж лише господарник, на прийом на роботу чи на преміальні не впливаю. А чому ти просто сам не по­говориш з його матір’ю? Дай їй грошей, чи що.

— Не з руки якось. Через вас надійніше.

— Ой, щось ти крутійствуєш. Ну, гаразд. Я поговорю із завідувачем її кафедри, можливо, разом переконає­мо вплинути на сина, аби він співпрацював із тобою. Врешті, якщо вірити твоїм словам, то це у його ж інте­ресах. Подзвони мені у понеділок. Усе, бувай. І не за­будь про вдячність.

Пінський, полегшено зітхнувши, вийшов із кабінету дикуна-завгоспа. Він таки чимало бачив різного чи­новного люду, але на ТАКЕ ще не натрапляв! Дивовиж­но: як стрімко в Україні деградувала радянська, колись, бюрократія.

***

Владімір Тараторкін чекав на Алєксандра Дєнісова з Михайлом Полянським в офісі у приміщенні Фонду славної єдності. Щойно вони з’явилися, нетерпляче заходився розпитувати. Алєксандр одразу несубординаційно перервав його.

— Четвертинский расколол нас как пацанов дет­ских! — почав він. — Представляешь, извините, пред­ставляєте, он прямо в лоб спросил меня, кто у нас в Фе­дерации занимается пространственно-временными превращениями и историческими коррекциями. А Михаилу вообще без обиняков заявил, что цену ему не знают только те, кто не следит за политическими но­востями. Короче, мы засветились, и вербануть его, похоже, не получится. Придется самим пробираться в пещеры и искать там портал.

— Не все так просто, — зауважив Тараторкін. — О порталах мы знаем лишь то, что они существуют. Тех­ника безопасного их преодоления нам известна чисто теоретически. Если он уже побывал в прошлом, то, перед тем как самим соваться, лучше бы его расспросить, ну, или допросить, каким образом он это проделал и какие контакты там уже наработал. Кроме того, если он понял, кто мы, то уже сам по себе опасен. Я пригла­шу группу подкрепления: скорее всего, будем действо­вать силой. Александр, передай Тимофею, пусть не от­ходит от сканера: нам важно знать, когда пацан уходит в портал. Кроме того, нужно выяснить, каким образом в прошлое проходит сигнал мобильной связи...

— Я думаю, что слєдуєт попробивать єщьо раз заін­тєрєсовать етого студєнта, — перервав його Полянський. — Нє забивайтє, прі сіловом варіантє ви ріс­куєтє войті в конфлікт с нашимі властямі. Трудно сказать, как оні повєдут сєбя сєйчас, а мєждународ­ний скандал только прівлєчєт нєнужноє вніманіє.

— Да вертел я ваши власти, знаешь где?! Меня интересует, по­чему он ведет себя так уверенно, даже нагло, — вів да­лі Тараторкін. — Вероятно, за ним кто-то стоит. Нель­зя исключать, что это и есть ваши власти. Мы выясни­ли, с кем он говорил после пресс-конференции на троллейбусной остановке. Это очень крупный пред­приниматель из Донбасса, почти олигарх Юрий Кар­пенко, который при прежнем президенте был вхож во властные кабинеты, успел перебраться в Киев, но пос­ле третьего[30] тура выборов притих. Сейчас он ищет подходы к новым придворным. Что общего у него мо­жет быть со студентом, пока неясно.

— Очєнь інтєрєснєнько, — знову втрутився Полянський. — Карпєнко — уважаємий бізнєсмєн, і нє только в Донбассє. Єслі он общаєтся с етім парнєм, значіт, тот дєйствітєльно знаєт ілі можєт знать что­-то очєнь важноє. Мнє Глєбушка давєча дал прочєсть досьє етого високомєрного студєнта. Попробую-ка я вийті на унівєрсітєтскоє начальство і попрошу уст­роіть єму нєбольшіє адміністратівниє проблєми, а потом сам жє помогу іх разруліть. Можєт, ето как-то поможєт вовлєчь єго в конструктівноє сотруднічєс­тво ілі хотя би даст большє інформаціі о єго воз­можностях, — запропонував Полянський.

Тараторкіна пересмикнуло: мало того, що Арнаутський своею присутністю в країні створює привід для скандалів у пресі, так він ще й показує цьому Полянському зібрані його людьми матеріали! Але вголос відповів:

— Попробуйте, но предельно осторожно.

— Нє бєспокойтєсь. Я только поінтєрєсуюсь воз­можностямі одного моєго знакомого прорєктора-зав­хоза повліять на студєнта. Прорєктор вєсьма мнє обя­зан: ранєє он работал мєлкім начальніком в одном адміністратівном учрєждєніі і проворовался, я жє єго і от прокурора спасал, і організовал єму учьоную стєпєнь, і назначєніє в Унівєрсітєт, — розповів По­лянський і, попрощавшись, пішов, залишивши, як йо­му здавалося, останнє слово за собою.

— Он хотя бы подписку о сотрудничестве с нами дал? — спитав Алєксандр, коли за політологом зачи­нилися двері.

— Представляешь, нет! Этот Миша работает из идейных соображений — за бабло. Александр, связы­вайтесь с вашим знакомым попом, нужно еще раз ис­следовать пещеру и определить, где находится портал. Пусть организует вам повторную экскурсию.

— Сделаем.

***

У стародавній садибі на Липках майор Служби Ми­кола Трохимчук доповідав полковникові Петру Вовку:

— Уже протягом першого місяця після надання судової санкції на прослуховування завгоспа Балабухи було отримано позитивний результат. Виявле­но липові тендери на закупівлю обладнання, зави­щені кошториси на проведення ремонтних робіт. Щонайменше два епізоди можуть мати судову пер­спективу, якщо правильно виконати процесуальні дії, але це клопіт міліцейського підрозділу з питань економічної злочинності. Є дещо серйозніше, і це в компетенції Служби: незаконне поселення інозем­ців під виглядом студентів у гуртожитки і сприяння в порушенні ними режиму перебування та реєстра­ції в країні, а найголовніше — організація майже примусового виїзду наших дівчат у супроводі цих людей до борделів країн південної Європи та Близького Сходу. Доказова база за деякими факта­ми повноцінна. Цього разу йому складно буде уник­нути суду.

— Ми-то свою роботу зробимо, але коли передамо матеріали до прокуратури, то можуть виникнути несподіванки, як це вже одного разу було. Про суд го­ді й говорити, майоре, знову якийсь Полянський втрутиться, і вся робота коту під хвіст, — зауважив полковник.

— Є надія, що цього разу Полянський йому не