Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Розділ 22

 

 

Вікторія пішла додому задоволеною.

Все вдалося. Майже. Ненависна Синичка майже потонула у ганьбі.

Давно варто було зробити щось подібне. Колись Віка переконалася на власному досвіді в дієвості такого способу розв'язання проблем. Відгомонів скандалу дуже важко уникнути. Не випадково колись її саму батько відіслав в це містечко. Тільки радикальні міри втихомирили пліткарок.

Звісно ж, Вікторія розраховувала на більший резонанс. Так би й сталося, якби не втрутилася завідувачка. Нічого, придумається щось ще — більш дієве. Головне почати. Трохи шкода, що не вдалося зацікавити Остапа. Та може так статися, що це й на краще. Якби Ед дізнався, що вона фліртує з іншим... Страшно подумати, що б тоді сталося.

Віка не стала дзвонити у двері. Можливо, Ед спить. Якщо він, звичайно, вдома. Цей чоловік вкрай рідко розповідав їй про свої плани.

Вона знайшла його на кухні. У квітчастому фартуху, який їй подарувала сусідка, він щось готував на газовій плиті. Від подиву Вікторія втратила дар мови. Але поки вона намагалася придумати, що сказати, запах смаженої риби вдарив їй у ніс, і Вікторії довелося бігти до вбиральні.

 Віку знудило. Вона стояла над унітазом і трималась рукою за стіну, а Ед, що прийшов на шум, підтримував їй голову. Потім Віка поплелася до ванної кімнати, буркнувши:

— Спасибі.

Як же це принизливо! Ед побачив її в такому жахливо непривабливому стані!

Розпатлана жінка, яка дивилася на неї з дзеркала, виглядала жахливо,

Вікторія вмилася та прополоскала рот. Сяк-так пригладивши волосся, вона зайшла до спальні й відчинила вікно. Дихати стало легше.

За якусь мить дівчина зрозуміла, що Ед стоїть за її спиною, але не робить спроб доторкнутися.

— Який термін?

Вона важко ковтнула, почувши подібне припущення, і різко обернулася.

— Ти що? Я впевнена, що це — вчорашня піца. Вона мені одразу не сподобалася.

— Піца, кажеш, — Ед повільно, не зводячи з неї погляду, зняв фартух і за підборіддя підняв її обличчя. — Коли востаннє були критичні дні?

Цього ще не вистачало — обговорювати з Едом жіночий цикл!

Віка спробувала відвернутися, але чоловік лише міцніше стиснув пальці. Вона намагалася думати, проте ніяк не могла пригадати, коли востаннє користувалася тампонами.

— Не пам'ятаю. — Чоловік насупився. — Ед, це не має значення. Я ж на таблетках.

— Можеш викинути свої таблетки. Ти не вмієш їх пити. У моєї матері було шестеро дітей. Я — старший. Розумієш, що це означає?

— Шестеро?! А батько? — На цих словах чоловік напружився, і Віка пошкодувала про свою цікавість. Ед вперше згадав про матір. Як можна було забути, що не можна ставити питання? — Вибач, будь ласка. Це — від несподіванки.

— Про вагітних жінок мені відомо все. Тому навіть не сумнівайся — ти чекаєш на дитину.

Батько її вб'є. Цього разу точно. Існує тільки дві можливості уникнути покарання — вийти заміж або зробити аборт. Якщо заміж... Хто ж батько цієї дитини?

Ед відпадає, бо пройшло занадто мало часу. Окуліст? Звичайно ж можна залетіти і після одного разу, але це навряд. До того ж той епізод теж трапився не так давно. Родзинський чи Вік? Хтось із них. Чи можна змусити їх одружитися? Вік її ігнорує, а Джон в Канаді, до того ж він вже одружений. Краще б це був Ед. Як же все несправедливо!

— Що ж робити? Ед, любий, може це все ж отруєння?

Деякий час він дивився на її своїми прозорими очима, а потім процідив крізь зуби:

— Гаразд, купімо тест. Я бачив аптеку за рогом.

— Зараз збігаю.

— Ні. Я сам.

Він натягнув куртку на голий торс і вийшов з дому, прихопивши з собою ключ. Віка здивовано втупилася на двері.

Ед її замкнув? Навіщо?

 

* * *

 

Увесь той час, що залишився до кінця робочого дня, Яна десятою дорогою обходила Віталіка. Та й Сергія теж. Вона більше не могла обговорювати плітки, що все ще спалахували при її появі. Синичка або удавала, що не чує перешіптувань за своєю спиною, або дивилася особливо єхидним в очі. Як не дивно, це викликало у них збентеження, і Яна зрозуміла, що вибрала правильну тактику.

Вона більше не мучилася питаннями: «Хто це зробив?» і «За що їй все це?». Втома й злість переважали в її настрої, коли Яна йшла до виходу з лікарні.

Остап так і не прийшов. То й нехай! Якщо чоловік так легко від неї відмовився, значить він її не заслуговує.

Попрощавшись з медсестрою приймального відділення, Яна вийшла за двері та вдихнула на повні груди прохолодне повітря. Ось чого їй не вистачало.

— Скільки можна працювати? — Чоловіча рука підхопила її під лікоть і притиснула до високого тіла. — Я замерз, поки чекав.

Він на неї чекав!

— Хто б казав. До того ж тебе ніхто не змушував стирчати на холоді. Ішов би у свій готель чи ще кудись.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍