Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Кліпнувши, дівчина попрямувала в комірчину. Яка їй до біса різниця? Їй взагалі-то соромно має бути. Звично соромно за те, що ось уже який вечір вона танцює в Метелику, а тепер ще й перед Глібом соромно за події біля під’їзду. А ще… вона ж тепер перед ним боржниця, напевно…

***

Ніч минула… незвично. Імагін не з’явився. Зовсім, навіть на хвилинку, навіть мигцем.

Напевно, Настя мала дивний вигляд, раз у раз крутячи головою, але нічого не могла із собою вдіяти — занадто вже звикла до того, що за нею постійно звідкись має пильно спостерігати один конкретний чоловік, і тепер, не чуючи на собі його погляд, дівчина відчувала, ніби чогось бракує.

Вранці дівчатка жартували, теж помітили, як вона озиралася, але Настя не могла на них ні розлютитися, ні гідно відповісти. Було тривожно. А раптом із ним щось трапилося?

Ні, звичайно, яке ще більш логічне пояснення тому, що він не прийшов — звичайна відсутність бажання. Ну набридло людині проводити ночі безперервно на незручному диванчику, не в найприємнішій компанії, набридла одноманітність. Але була ще краплина сумніву… А раптом не просто набридло? Раптом щось сталося? Жахливе, страшне, непоправне? Раптом це пов’язано з Петром?

У Піра запитати Настя не ризикнула, вирішила, що краще впорається особисто… Приїде додому й зателефонує. Просто по-людськи запитає, чи все гаразд.

Сидячи в таксі, вона періодично діставала телефон, відкривала історію листування з абонентом 'Гліб' (він сам вирішив записати себе саме так, без по батькові та прізвища, а Настя не стала змінювати, однаково Глібів серед знайомих більше немає). Навіть набирала повідомлення на кшталт: 'Вітаю, вас сьогодні не було в Метелику, нічого не трапилося?', А потім видаляла, хитаючи головою. Виглядає жахливо, та й відповідь легко передбачити — він, напевно, посміється, а потім напише, що крім Метелика йому є, де проводити ночі, якщо взагалі відповість…

Оплативши таксі, Настя вийшла, так і не написавши нічого. Уже біля дверей під’їзду вловила краєм ока рух, обернулася, але встигла помітити тільки машину, яка виїжджає в арку. На кілька секунд застигла, намагаючись порівняти, згадати, усвідомити, а потім махнула на це рукою, повертаючись до пошуків ключів. Хіба мало чорних джипів у місті?

Удома теж написати не наважилася, так і заснула, відчуваючи, з одного боку, незрозумілу тривогу, а з іншого — спокій. Пірнаючи ж у перший сон — хмикнула.

Загалом у місті дійсно чимало чорних джипів. А ось джипів із номерами, що повторюють її дату народження, не надто багато, а один із них точно належить Імагіну.

***

Ще один іспит пройшов порівняно безболісно. Списати не можна було, зате можна було вдосталь награтися в інтуїцію там, де логіка і знання програвали. Досить швидко впоравшись із тестом, Настя дочекалася інших, хто ще писав, а потім вони дружною юрбою попрямували в найближче кафе — святкувати.

Відсвяткували не голосно й без особливих урочистостей — морозивом і трошки нервовим сміхом. Ось завершать сесію — тоді повеселяться, а поки рано.

— Ти чому зажурилася? — Оля, одна з тих, кого Настя вважала подругами, штовхнула Веселову в плече, питально піднімаючи брову. — Ти ж в нас попереду всієї планети, швидко написала, швидко здала, швидко дістанеш свою п’ятірку. Сьогодні обіцяли перевірити й надіслати результати на пошту.

Настя усміхнулася, кивнула. Не стане ж вона розповідати, що результати її анітрохи не хвилюють, а мали б! Мали б хвилювати результати, а не припаркована на протилежному боці вулиці машина і чоловік, який біля неї стоїть.

Що Імагін забув біля входу в її університет — запитання. Може, чекає когось? Наприклад, Інну Кашнір з історичного — вродлива руда дівчина, відома гуляка, та й не дурна. Або Катю Глущенко, однокурсницю Насті, яка професійно займається фігурним катанням, а диплом здобуває так — тому що потрібно. Або…

Телефон, який лежав на столі, видав страхітливий звук — один, другий, третій. Настя схопила його, а потім, не чекаючи, поки цікаві пари очей встигнуть заглянути на екран, відхилила. Боягузливо, по-дитячому, як бешкетлива дитина. Відхилила дзвінок Імагіна. Кинувши чомусь переляканий погляд за вікно, вона побачила, як чоловік недовірливо дивиться на екран свого мобільного, а потім знову підносить його до вуха.

І знову дзвінок — їй.

— Алло, — серце кудись поскакало, і, судячи з усього, повернутися не обіцяло, біжучи з кожною секундою все швидше.

— Чому скидаєш? Ти в університеті або вже пішла? Потрібно поговорити.

Настя як заворожена стежила за чоловіком, який ходив уздовж машини, тримав телефон біля вуха й щось говорив… виразно їй.

— Ммммм… А ви… Поговорити? — люди за столом якось підозріло затихли, кидаючи цікаві погляди в Настину сторону.

— Поговорити, Насте. Бажано, швидше.

— Про що?

Він зупинився, розвернувся обличчям до неї, тобто він не знав, що до неї, але став так, що навіть вираз обличчя можна було розглянути. Він усміхався.

— Ну якби я хотів поговорити через телефон, я б, напевно, не просив зустрітися особисто.

Звичайно, можна було сказати, що вона вже поїхала, до того ж за місто, до того ж не по асфальтованій дорозі, верхи на слоні, у сторону Індії, але Настя не зважилася. Глянула на зацікавлених, а потім відповіла тихіше, ніж говорила до цього.