Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

Глава 12

Весь ранок Дінка провалялася в ліжку, не встаючи. Сьогодні вихідний, зміна тільки ввечері, було про що поміркувати в тиші.

Вчора хлопці від тістечок відмовилися, але кави випили, напевно, вірний заступник і зброєносець не наважувався покинути в непотрібному вигляді бойову подругу свого генерала. Хміль потроху вивітрювався, але Дінка завбачливо не подавала виду, пустувала, хуліганила і навіть на прощання полізла цілуватись до Тимура.

Звичайно, переконливіше було б почати танцювати стриптиз, шкода, що в неї не вистачило сміливості, ефект міг бути просто надзвичайним. Не Тимур, так Приплюснутий Лоб, доповіли б Горцю в подробицях і з деталями, і тоді можливо обійшлося б навіть без чергового з'ясування стосунків. Максим махнув би на неї рукою, і все владналося б просто дивовижно.

Зателефонувала Наталка, Тимур та його команда вчора люб'язно доставили її додому, в п'ятий раз ввічливо, але твердо відмовившись їхати за «Мартіні».

 — Ну ми вчора і відірвались, — прохрипіла вона в трубку. Не дивно, так горлати пісні, Дінка й сама хрипіла. — Все, з сьогоднішнього дня кидаємо пити. А цей ваш Тимурчик нічого так.

— Він там самий нормальний, — погодилась Діна з подругою.

— А Максим не дзвонив?

— Та ти що, — щиро здивувалася Дінка, — я ж його послала, він тепер на мене і дивитись не стане, хіба що голову мені відірвати схоче. Він же у нас крутий!

— Дін, може ти йому подзвониш, вибачишся? Тебе вчора зовсім понесло, — спробувала наустити її подруга. – Навіть розлучатися краще мирно.

— Ще чого, — обурилася Дінка, — навпаки, все на краще, ми тепер з ним в контрах і я можу не перейматись, як переплюнути половину місцевих повій.

— Може, ти і права. Ти ж не закохалася в нього так, що без нього жити не можеш? — з підозрою в голосі запитала Наталка.

— Ні, звичайно, — збрехала Дінка.

Наталя у відповідь лише ледь чутно зітхнула в трубку.

А потім зателефонувала мама і озвучила суму, необхідну для лікування, і всі проблеми з Горцем відійшли далеко на задній план. Таких грошей у них не передбачалося ні зараз, ні в найближчому майбутньому, мама плакала і говорила, що напевно доведеться продати бабусину квартиру, а може краще їхню з Дінкою, оскільки в містечку, де жила бабуся, квартири коштували самі копійки.

Залишалась одна єдина людина, до якої Дінка могла звернутися по допомогу. Вона заспокоїла маму, пообіцяла щось придумати, зателефонувала Олексію і поїхала в казино на годину раніше.

 

***

 

Дінка водила пальцем по краю блюдця, на якому стояла чашка з вже холодною кавою. Лекс задумливо підпирав голову.

— У мене немає таких грошей, Діночка, — сказав він нарешті, — а скажи, тобі обов'язково треба було посилати Горця саме зараз?

— У нього я б точно не стала просити, Лексе, — відповіла Дінка, продовжуючи водити пальцем по краю, — я ж не подарувати їх прошу, а позичити. Та він би й не дав, з якої радості? Може, у нього їх немає.

Олексій оглянув її скептичним поглядом.

— У Горця колеса від його «бехи» стоять більше, ніж квартира твоєї бабусі, якщо хочеш знати. Ну тепер він, звичайно, нічого не дасть.

— Попроси Валентина Вікторовича, — благально подивилася на нього Дінка, — а я тут довічно буду працювати, але поверну. Або правда ми свою квартиру продамо, а самі туди переберемося, і я поверну борг.

— А навчання? — невдоволено запитав Лекс. — Ти що, покинеш університет?

— Ні, звичайно, — похитала головою Дінка, — у мене подруги є, я у них буду жити і далі вчитися.

 — Гаразд, Діна, — Олексій встав і поправив комір сорочки, — йди переодягайся, я спробую поговорити з Вікторовичем.

Валентин Вікторович, офіційний власник казино, хоч і мав досить страхітливий вигляд, насправді був людиною спокійною і не злою. Яка була його частка, яка Горця, не знав ніхто, Дінка підозрювала, що не більше половини, а то й менше, проте під його керівництвом були всі адміністративні та кадрові питання. Єдиний кадр, що знаходився в прямому підпорядкуванні Горця, була картковий дилер Діана Арєєва, і доводилося приймати це як даність.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍