Читати книгу - "Заміж у покарання, Марія Акулова"

Звинувачує справедливо, але мені чогось хочеться захиститися, напавши. Збираю всю волю в кулак і дозволяю собі один єдиний удар:

– А ви чините безчесно.

Ігнорую його прохання перейти на ти і дані собі обіцянки не конфліктувати, щоб спростити життя.

Далі може статися будь-що. Я ж справді нічого про нього не знаю. Раптом розсердиться і вдарить? Стискаюся, як цуценя чи кошеня. Ненавиджу себе за тваринний страх, що промайнув у погляді.

Але на Айдара, здається, він діє інакше. Смішинки з очей зникають. Він зморгує.

– Не трусись. Безчесно, маєш рацію.

Спочатку мені навіть здається, що не дочула. Не вірю. Завмираю і тілом, і поглядом. Ловлю себе на тому, що кілька десятків секунд ми просто дивимося одне одному у вічі. Мене трохи відпускає. Слідом за спалахом страху знову злість.

– Це незаконно, мабуть…

Насправді я впевнена, що незаконно. І впевнена, що прокурор у нас поганий, раз дозволяє собі ось таке свавілля. Але моя думка (як і моя незгода) нікому не цікава.

А Салманов знову веселиться. Губи тремтять. Він пробігається по мені поглядом, а повернувшись до обличчя, з явною іронією пропонує:

– Я чув, дуже ефективно писати скарги в ООН.

Почуваюся дурною і чомусь жалюгідною. Я гадки не маю, що мається на увазі. Зате відчуваю величезну прірву, що розділяє нас. Він її перестрибне, звісно, щоб узяти своє. Коли захоче. Коли награється. А потім назад – у свій світ.

Новий стрибок від злості до страху переживаю, опустивши погляд і стискаючи коліна.

У голові народжується шалена думка: просто попросити хоча б не сьогодні. Відстрочка нічого не змінить, але я надто втомилася. Збираюся з силами, виштовхую себе з внутрішнього болота, піднімаю підборіддя, але попросити не встигаю.

Айдар піднімається з крісла пружним рухом. Іде на мене. Я вбираю поглядом кожну зміну пози. Він наближається по-чоловічому красиво, плавно, але умовити себе, що хочу з ним близькості, не можу.

Не так, будь ласка…

Хоч би час дайте.

Чоловік зупиняється за крок. Тягнеться пальцями до мого підборіддя. Піддягає і піднімає моє обличчя собі назустріч.

Мені незатишно. Знайомий приємний запах лоскоче ніздрі, але тепер він асоціюється з небезпекою та безпорадністю.

Я відчуваю легкі погладжування. Це великий палець чоловіка ковзає по моїй щоці. Уважний погляд не дає відвести свій. Язик занімів. Тіло – кам'яне. Я чекаю на розстрільне: «лягай».

Але натомість звучить:

– Не тремті, я силою брати не буду.

І я наче глухну.

Пальці Айдара зісковзують з моєї шкіри, зачіпаючи шию. Він розриває зоровий контакт і відступає назад до крісла та столика.

Не знаю, чи спеціально, але дає мені час прийти до тями. А це дуже потрібно зараз. Мені здається, що в голові щось вибухнуло. Уламки напруги розлітаються по скронях пульсацією. Серце тарабанить. Я навіть тягнуся до грудної клітки і тисну, щоб не так відчувати.

Дивлюся на чоловіка вже зі спини. Як він піднімає склянку, згинає руку в лікті і знову п'є. Він гарний, але я не можу перейнятися цією красою. Як і повірити, що правду сказав.

Він просто ще не знає, що я його ніколи не полюблю.

Салманов повертається до мене.

Здається, що пік напруга, що весь цей час згущувалася довкола, пережито. Він знову дивиться з легкою іронією. Проходить до вікна, виглядає у свій же сад, потім повертається до мене.

– Пропоную тобі угоду, Айлін. Повір, не найгіршу. Здатна сьогодні сприймати інформацію?

Киваю. Куточки чоловічих губ знову тремтять. Салманов допиває залпом, відставляє склянку на підвіконня і вимовляє:

– Чудово.

– Я говоритиму чесно, добре? Образити не хочу, не думай, але теж дуже втомився. Не щодня одружуюся...

Айдар зберігає живу міміку, по ньому не скажеш, що втомився, але я раз по раз механічно киваю, дивлячись, як ворушаться губи. Страшно дати собі надію, але я чомусь даю.

Мене зовсім не скривдить пропозиція розлучитися. Але він починає з іншого.

– Ти потрапила у неприємну ситуацію. На мій смак, гріх був не такий великий, але здули знатно.

Слухаю уважно. Кожне слово. І вухам своїм не вірю. А ще боюсь перебивати. Здається, навіть серце б'ється надто голосно. Хочеться попросити тихіше. Не заважати.

– Ти й без мене знаєш, що батько у тебе – людина з майже бездоганною репутацією. Беззаперечний авторитет. Такі до скандалів ставляться куди ревніше, ніж простіші люди.

Він називає мого тата образливим словом «такі», але я на це не реагую, бо решта – правда, а я надто чекаю, до чого приведе.

– Багатьом сподобалася ідея приземлити твого батька, прикрасивши занадто чисту біографію історією про те, як оскандалилася люба доня. Його це, звичайно ж, зачіпало. Я став свідком однієї такої ситуації, але їх було більше. Його бажання якнайшвидше згорнути цирк розумію. Чому тебе вирішили заміж здати – також.