Читати книгу - "Щастя за мільйон, Ангеліна Кріхелі"

Розділ 27

- Знайди її, - тихо промовив Стас, відпускаючи свого маленького спільника, вручивши йому свою візитку.

Підійшов до покупок, що залишили дівчину, сів. Скуйовдив волосся рукою. Першим поривом було роздати все цікавим роззявам. Він був упевнений, що все це справді сподобалося Каті. Тим яскравіше вона демонструвала, що ні за яке виконання бажань не продається.

Ще раз задумливо глянув на покупки. Рішуче підвівся з місця, спіймав таксі на узбіччі. Сунув на заднє сидіння всі пакети, сам сів поруч із водієм. Поклав мовчки на бардачок три стодоларові папірці і почав чекати.

Водій мовчки спантеличено дивився на дивного пасажира, боячись поворухнутися чи поставити запитання. Раптом псих який.

Телефон Стаса пилікнув. У лаконічному повідомленні виявилася адреса.

Чоловік озвучив її таксисту. Той слухняно завів двигун. Їхали мовчки. Боков боявся не встигнути, таксист серйозно боявся самого Бокова. Але на ці гроші можна найменшу зібрати до школи, а так довелося б місяць приватним візництвом підробляти. Та й машина стара, ремонту потребує.

Припаркувався біля будинку із зазначеною адресою, з острахом подивився на дорого одягненого чоловіка, який дивно виглядав на облізлому сидінні зі "шкіри молодого дермантина". Хмикнув, уважно розглядаючи мужика, що безбожно сварив грошима. Чому тільки сумний такий? 

У вікно з боку пасажира коротко постукав дивного вигляду хлопчик років десяти. Худий, замурзаний, але очі жвавенькі і морда задоволена.

Ану як аферисти якісь! І завезли його до пастки. Таксист здригнувся. Його вдома його булочка рідна чекає і цілий виводок маленьких пиріжків. Знову хмикнув. З ніжністю. Ні, треба звідси нести ноги, поки цілий. Мало що в цих двох на думці.

Але тут пасажир не без зусиль опустив скло зі свого боку, що вічно заїдає, і заговорив. Причому таким тоном, що й він не посмів би не послухатися.

- Сідай назад, треба поговорити.

Пацан швидко кивнув і видерся на заднє сидіння.

- Вона в ломбард пірнула, - відзвітував юний слідопит і завмер в очікуванні вказівок.

Стас вдячно кивнув головою.

- Батьки твої де? - спитав коротко.

- О, - розчаровано протягнув хлопець. - Моралі зараз розпочнуться.

Взявся за ручку дверей, але Стас його руку перехопив і міцно стиснув.

– Я тебе на роботу беру. Тому родовід маю знати.

– Яку таку роботу? - хлопчик нагострив вуха, підібравшись. Хватку на дверній ручці послабив.

Заінтригований таксист забув про свої страхи. Теж розвернувся наполовину, з цікавістю слухаючи.

- Мені помічник потрібний, - Стас гірко посміхнувся. - А то від мене помічниця втекла.

- А водій тобі не потрібний? - Раптом запитав власник авто.

Стас глянув на його обличчя, сповнене невимовної надії. Сам собі здивувався. Куди його понесло? Він же тільки хотів наздогнати Катю і порозумітися з нею.

- Потрібен, - ніби збоку почув свій голос. - Але обговоримо пізніше.

Таксист радісно засяяв, остаточно попрощавшись із недавніми страхами. Ось булочка його зрадіє!

- Ось цього хлопця возити будете.

Пацан свиснув.

- У мене що, власний водій з'явиться? А що робити треба?

Стас втомлено зітхнув.

– Зараз я вирішу своє питання. А ви обоє дочейкаєтеся мене тут. Я повернуся... Добре, якби ми повернемося, і ось тоді все обговоримо. Зрозуміло?

І дорослий, і малий синхронно кивнули, як зачаровані, дивлячись на несподіваного благодійника.

Стас поклав на бардачок ще дві сотні.

- Дочекаєшся, дам ще стільки ж, - лаконічно заявив він і попрямував до ломбарду.

Що вона таке заклала і як збиралася викупляти?

- Ви не розумієте, для мене це кільце дуже важливе! - палко вимовила Катя, коли він увійшов.

Чоловік усміхнувся, побачивши по той бік прилавка класичного єврея.

- Це ви не розумієте, панночко. Людина пред'явила мені документи на цю прикрасу. Виріб є частиною фамільного гарнітуру. Я, між іншим, можу і спитати зараз, звідки воно у вас взагалі.

- Ну, як же так! - у розпачі вигукнула Катя, злякано відступаючи на крок.

Прямо в обійми Стаса, що зупинився позаду неї. Той згріб її за талію однією рукою. Другою впевнено вперся у скляну вітрину скупника.

- Отже, - сказав він і старий єврей одразу зменшив оберти, хитро оглянувши чоловіка перед собою. Очевидно, прикидаючи, скільки з нього можна зняти, як з куща. – Дівчина просить повернути її річ. За гроші, а не з доброти душевної. Чи правильно я розумію?

Єврей мовчки кивнув головою. Катя вичікувально завмерла в його обіймах, мудро не ставши сперечатися зараз.

- Все правильно, юначе. Тільки колечко не її.

– Але здала вам його вона.

– Вона. Тільки ось яка справа... Замовник давно шукав загублену сімейну цінність. Залишив мені фото. Як тільки я згадав про це, відразу повідомив йому.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍