Читати книгу - "Стежка навколо вогню, Лариса Лешкевич"

Ховаючись від переслідування королівської сім'ї, в яких тільки краях не побувала Агіль, з якими тільки людьми не зустрічалася вона! 

Через десять років, розуміючи, що, мабуть, більше за нею ніхто не женеться, осміліла Агіль і зупинилася в невеличкому містечку, на кордоні двох ворогуючих земель.

І там вродлива чужоземка розбурхала серце міського доглядача – вже немолодого і собою не привабливого, але сильного чародія.

Гарненько зваживши, пішла Агіль до нього в коханки.

Тільки доглядач виявився чоловіком добрим і співчутливим, і натомість навчив її деякої магії, доступної звичайним людям.

Дізнавшись її історію, він ворожив по зірках і сонцю, але так і не зміг визначити причини, через яку обидві королівські дочки народилися каліками.  

Потім він довго дивився у воду, сипав у вогонь дрібне каміння, після чого повідомив Агілі, що, ймовірно, знайшов засіб вилікувати Тавіфу.

Для цього повинна Агіль вирушити на північ, за безкраї пустелі. У тому далекому, невідомому світі саме повітря просякнуте силою, там широко розливає води свої Велика ріка – таємниця всіх таємниць, сила всіх сил. На берегах її живуть такі маги, могутніших за яких, може, й на всьому світі немає.

– Вони допоможуть мені? – запитала тоді Агіль із надією, що спалахнула, наче світло багаття  на тлі сліпої й холодної ночі.

– Ні, не до них твоя дорога. Вони не стануть проливати чужу кров заради невідомої дівчинки. Але якщо сама не побоїшся викупити розум і красу дочки життям інших, то я навчу тебе, що робити.

– Не побоюся! – твердо відповіла Агіль.

Доглядач подарував їй трьох вірних слуг і кілька злитків золота, щоб вона ні в чому не потребувала. Втім, за роки поневірянь, Агіль і сама встигла дещо накопичити.

І ось уже цілий рік жила вона на болотах, подалі від усіх поселень.  Була дуже обережна, хоч і палило її нетерпіння. 

Знала: що ніжніше обличчя, що стрункіше тіло, то більше шансів, що нова, здорова кров переборе зіпсовану, і до дочки повернеться життя, так несправедливо забране в неї долею.

Двох людських дівчат вдалося їм викрасти за цей час і, згідно з ритуалом, змішати їхню кров із кров'ю Тавіфи. 

Жертви були молоді та здорові, лише в цьому полягала їхня краса. 

Мешканки крихітних людських поселень, звиклі до грубої праці, вони не володіли ні граціозністю, ні витонченістю, але іншого виходу Агіль не мала.  Матері, яка захищає свою дитину, дозволено все, – в це вона увірувала безоглядно.

Оейде з'явилася як дар Богів.  

Побачивши її, Агіль зрозуміла, що дівчина не простої крові. Але, якщо  не зуміла чинити опір викраденню,  то  магією не володіє, а отже  немає чого боятися. 

Того, що приречену почнуть шукати, Агіль зовсім не хвилювало. Гла і Рамхеб запевнили, що супутники її вбиті, і дуже скоро магія дубового гаю сама поховає їхні тіла так, що й сліду не залишиться. 

Агіль вірила, що ця жертва стане останньою, що нині вночі все задумане вдасться здійснити. Тоді вони поїдуть звідси, повернуться назад у прикордоння, і ніхто нічого не дізнається...

Охоплена раптовими спогадами, дивилася матінка в крихітне вікно. Тавіфа, як і раніше, монотонно підвивала і тихенько билася лобом об стіну, прикриту тканиною.

Агіль взяла доньку за плечі, зупинила, розвернула обличчям до себе і з невимовною ніжністю поцілувала в мокрі від сліз очі.

Потім піднялася і, не дивлячись більше на Тавіфу, квапливо вийшла назовні.

Їй потрібно було якомога ретельніше підготуватися до завтрашнього обряду. 

Йдучи вглиб боліт, вона ревно переконувала себе, що ось, цього разу все вийде і   наповнювала душу штучними радісними передчуттями. Згадала, як убивство першої жертви намагалася виправдати материнським відчаєм, смерть другої прийняла з холодною байдужістю, а на кров третьої  вже чекає як на найбажаніше диво...