Читати книгу - "Барсику, де мій заєць?, Тіна Вітовт"

20.2

На ранок прокинулася у вже звичних обіймах. Яр намагався піднятися раніше ніж я, цим прикриваючи свої ніжності від мене. Але він не врахував одного беззаперечного факту - в обіймах він мене тримав не тільки зранку, а й усю ніч. Так що, його притискання мене вже давно не бентежать, а цілком природно відчуваються, ніби все так і має бути.

Сьогодні ж, після вчорашнього вечора експериментів та випробування теорій, він явно вирішив припинити ховати свої почуття до мене.

Ну накінець то! Невже, лід зрушив і невдовзі прийде відлига.

Знала б, раніше проявила ініціативу.

Ну що за хлопці пішли, доки не притиснеш до стінки - рішучих дій не розпочинають.

У самої ж задоволена посмішка погрожує продемонструвати всі мої зубки, а саме їх відмінний стан. 

У перевертнів, благо, із зубами усе гаразд майже завжди, не те що у звичайних людей. Навіть не знаю як би пережила ті тортури з лікуванням хворих зубів. Бррр... Хоча і до стоматолога інколи доводиться навідуватися, так для загального огляду, та профілактики.

Посміхаюся у таких бажаних обіймах. І що дівчині для щастя потрібно? Приголубив, завідував, у почуттях майже зізнався...

Чому майже? Так, я не почула тих самих очікуваних слів, що розтоплюють крижані серця і надають крила. Та це нічого страшного. Я така що отримаю всі потрібні зізнання. А як ні, так закохаю в себе, тому що я напевно уже пропала у його блакитних вирах.

Вирішила довго не ніжитися під боком Барсика. В'юнкою кицею вивернулася із його ніжного захоплення. Він тільки невдоволеного забуркав собі під ніс, та намагався піймати об'єкт своїх обіймів, але я виявилася прудкішою. Чи все тому що він ще спить, а я вже прокинулася. Неважливо.

Як мені не хотілося покидати теплого ліжечка. Кожен ранок все прохолодніший за попередній. А під боком у Барсика так тепло і затишно. Мене аж манить назад повернутися та пригорнутися до такого теплого і турботливого Барсика. 

Але не можна допускати подібні слабкості, інакше ми так пролеживо все день голодні. Такого повороту я недопущу. Ще не вистачало проспівати симфонії голодних шлунків. Краще муркотіти, такі пісні мені приємніше слухати.

Пішла на кухню. Захотілося сьогодні приготувати щось на сніданок самій. Адже доглядання Яра за мною, і його куховарство приємні однозначно, але і я можу проявити опіку до хлопця котрий мені шалено подобається.

Як же я люблю магію.

Усі продукти харчування були під закляттям стазису. Що неймовірно полегшувало наше перебування в лісі. 

І чому Яр вперший же день нашого знайомства не використав це чудове закляття до нашої здобичі? Питання без конкретної відповіді. 

Можливо не бачив потреби, адже у нас тоді не було так багато харчів щоб розпорошувати свої сили на якусь частину тушки тварини, якщо можна спіймати ще. А що стосується запасів у будинку, так тут ціла комора продуктів під стазисом. 

Все ж таки Яр ґрунтовно готувався до перебування в лісі. Що зараз нам на руку, і ми не голодуємо та не перебиваємося тим що спромоглися вполювати. Одне м'ясо постійно їсти також не вихід.

Доки готувала млинці, підспівувала одній популярній пісні, що лилася з телефону. Засобів зв'язку з навколишнім світом у нас немає, але хоча б можна слухати музику, це вже добре. 

Мій апарат і так був розряджений досить довго, до приходу у лісовий будинок. Звичайно, можна було постаратися зарядити своєю магічною енергією. Та я вирішила, що з моїми обмеженими знаннями та навичками краще притримати подібні пориви до кращих часів. 

Не така я і вправна у магії була, могла і розірвати бідолашний апарат. Тут головне слово "була", після занять з Яром я вже набагато краще та впевненіше володіла своїми магічними силами.

Але розслаблятися не варто, ще не час. Попереду приборкання набутих талантів та їхнє вдосконалення.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍