Читати книгу - "Будинок не для щастя, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 34

      Аліна.

      Я з Веронікою в гарних купальниках та капелюшках попереду, а Арт, як наш особистий кремезний охоронець, впевнено крокує позаду нас. Обвели поглядом заміську територію біля берегу річки. 

     Зонтики, шезлонги, басейн з прозорою блакитною водою та гостьові будиночки. Неподалік бар з прохолодними напоями. Лунає приємна музика.

      Зупинитися вирішили біля басейну. 

- Кайф! - Задоволено вигукнула Нікуся.

     А я обвела поглядом всіх присутніх хлопців, намагаючись вгадати хто ж з них встиг вкрасти серце моєї сестри. 

     Вночі було досить темно, тому не можу сказати, що я гарно розгледіла його обличчя. Але нажаль нікого навіть схожого. 

- Немає? - Поцікавилася.

     Вероніка знизала плечима й полізла до сумочки за телефоном.

- Покупаємося? - Прошепотів Арт зовсім поряд, обпалюючи моє вушко гарячим подихом, від несподіванки навіть трішки сіпнулася. - Якщо не боїшся.

- Я боюся? Пф! - Вигукнула й попрямувала до басейну.

- Ні-ні, басейн для дітей! - Після цих слів Артем підхопив мене на руки й підтюпцем поніс у напрямку річки.

- Що ти робиш! - Заверещала я.

      Не встигла моргнути, як опинилася у річці.

      Вода виявилася досить прохолодною. Та й захід у воду - п’ять кроків і глибина. А там де Артові по груди деяким самі розумієте, по саму маківку…

- Не відпускай мене! - Почала задихатися, чипляючись за його шию, бо плаваю трішки краще ніж сокира. 

- Я і не збирався. Тримайся! 

     І він повільно почав свою ходу в воді по дну, відійшовши від тих небагатьох людей, які купалися в цій водоймі.

- Стій, схлипнула, коли вже шиї почала торкатися вода. 

- Поцілуєш, зупинюся! 

- Що? Ти! Бородатий нахаба! - Вибухнула я.

     Після цих слів Арт зробив ще пів кроку назад. 

- Стій! Або відпусти! 

   Його сильні обійми реально обпікали, вже навіть прохолода води зовсім не відчувається. Озирнулася на всі боки. Люди на березі жодної уваги на нас не звертають. 

     Неочікувано коло його рук ослабло й він відпустив.

- Тримай мене! - Знову видихнула й повисла на ньому неначе мавпочка, обхопивши за талію ногами.

- Так тримати чи відпустити!? - Його ця ситуація явно тішила.  - А так мені ще більше подобається! - Натякнув на мою досить відверту позу.

     На додачу ще й цей погляд від якого почала плавитися неначе шоколад. Завмерла. Ця близькість п’янить не гірше алкоголю. Лише відчуваю, як сильно стукає моє серце. 

    Його руки повільно почали спускатися по моєму хребту, все нижче й нижче… Ще трішки… Кожен рух ставав все більш і більш сексуально-відвертим.

- Що ти робиш? - Запитала тремтячим голосом, відчуваючи як все моє єство розбурхане його дотиками та пестощами.

- Торкаюся своєї жінки! - Прошепотів і накрив мої губи своїми.

    Боже! Якщо тільки від дотиків і поцілунку вже так солодко та зносить дах… Тіло просто перестало слухатися. Губи самі розкрилися назустріч його язику. Що ж буде далі? Та цей чоловік зробить зі мною все, що йому заманеться в той момент, а я не лише не буду проти, а ще й всіляко спонукатиму його до цього.

    Спробувала розчепити свої ноги, щоб хоча б стулити їх разом, але він владно схопив мої стегна майже біля самих трусиків.

- Куди зібралася? Не відпущу! Чуєш?

- Чую! - Прохрипіла, відчуваючи, як шлях до мого маленького бікіні невпинно скорочується. 

- Боїшся мене? - Запитав лагідно й зупинився.

- Ні! - Поцілувала, цього разу вже я його і нехай увесь світ відвернеться!  - Довіряю! 

     Зітхнув блаженно, притискаючи мене щосили до себе, а вже через мить його долоні зайняли “безпечне місце”, подалі від спокуси…

- Хочу тебе дуже сильно! - Після цих слів він опустив мене трішки нижче і я відчула на скільки вражаюче він “хоче”.

- Ой! - Схлипнула від хвилі сильного збудження.

- Так! - Він посміхнувся. - Тому зараз зупинюся, поки ще можу себе контролювати, але це правило розповсюджується виключно на територію цього міста. Зрозуміла?

     Зібрав моє волосся у хвіст й легенько потягнув, щоб я підняла на нього очі.

- Що саме ти зрозуміла? - Запитав ледве торкаючись моїх губ, подразнюючи бо через те, що він мене все ще тримав за волосся не можу сама дотягнутися до його губ.

- Що вдома не втечу і не сховаюся!

- Розумна дівчинка! - Він знову посміхнувся. - Лишу тебе на березі, а сам трішки попірнаю, маю заспокоїтися. 

- Добре! - Видихнула.

     Ще не знаю чи від полегшення чи від розчарування, бо тіло буквально вимагало продовження. Але справді, місце досить невдале… 

    Та які ж яскраві ці відчуття та емоції. Адреналін в перемішку зі збудженням, ще й досі розливаються всередині. Поряд з ним завжди так? На межі, на піку… 

     Арт.

     Розпалила мене моя мала, так, що аж дах зносить. Така солодка. 

     Ще тремтить в моїх руках, але відчуваю, що хоче. Хоче дотиків, поцілунків, пестощів. 

     Ще боїться, але вчиться довіряти. Повільно відкривається, скидаючи потрошку свої колючки. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍