Читати книгу - "Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Едуард Акопов, який називав себе командувачем «Східного фронту», не приховував, що збирається створити пара–мілітарні формування, і навіть звернувся до міської влади з проханням про сприяння у цій справі.
«Користуючись нагодою, я хочу попросити міську владу про допомогу з виділення приміщення для формування, для 500 осіб, щоб перевести їх на казармений стан, щоб вони згадали, що таке дисципліна, що таке армія. Хотів попросити, щоб надали мені інструкторів, які могли б трохи навчити людей, згадати, що таке розбирання–збирання автомата Калашникова, що таке тактика ведення бою», — говорив Акопов під час розширеної наради з головами районних рад та представниками правоохоронних органів 25 лютого. Мер Донецька відповів на це прохання відмовою. Утім, жодної протидії «Східному фронтові» та «дружинникам» ніхто також не чинив. Чиновники займали проміжну позицію — намагалися не виходити за червоні прапорці, але, водночас, усіляко заохочували громадську істерію.
Губернатор Донецької області, колишній топ–менеджер одного із заводів Ріната Ахметова Андрій Шишацький публічно підтримав організаторів наметового містечка.
«На жаль, якщо є загроза та агресія, яка йде з Майдану, у соціальних мережах і на телебаченні, то громадянам доводиться самоорганізовуватися для захисту», — цитувала слова голови Донецької ОДА газета «Сегодня».
Але насправді намети на площі не були самоорганізацією. Крім самого губернатора, створенням містечка також займалися члени донецького осередку КПУ, а також секретар Донецької міськради Сергій Богачов, який особисто приходив на площу Леніна, спілкувався з активістами і давав коментарі журналістам.
Формування загонів для майбутньої війни відбувалося в ті дні не тільки у центрі Донецька Губернатор Шишацький закликав мерів міст Донецької області створювати загони самооборони, щоб протистояти «Правому сектору». Залучати у такі загони він пропонував людей, що мали на руках зареєстровану зброю. У містах до цього завдання губернатора поставилися по–різному. Достеменно відомо, що мер Харцизька Валерій Дубовий справді викликав до себе членів місцевого мисливського товариства, яким пропонував створити озброєний загін. А в деяких містах ініціативу Шишацького проігнорували.
Два роки по тому на суді про наказ Шишацького згадувала також мер Слов’янська Неля Штепа, яка разом з іншими головами міст була присутня на згаданій зустрічі.
«На нараді Шишацький сказав, що на Донбас можуть прийти агресивно налаштовані радикали в особі «Правого сектору», розповів, скільки людей вони вже вбили, і тому необхідно було створювати на місцях загони самооборони для боротьби з «Правим сектором». Для цього ми мали зібрати всіх, у кого є зброя, мисливців, і запропонувати їм організуватися в загони самооборони», — розповідала вона.
Але головні ролі в майбутньому протистоянні належало зіграти зовсім іншим організаціям — «Донецькому міському громадському формуванню з охорони громадського порядку та державних кордонів», де значився у той час нікому не відомий Олександр Захарченко, а також «Народному ополченню Донбасу» Павла Губарєва, які формувались якраз у ці дні.
25 лютого у «Народного ополчення» з’явилися свої сторінки у соціальних мережах, а в інтернеті було опубліковано «Звернення Павла Губарєва до ополченців Донбасу».
«Щоб місцева влада наважилися діяти, вона повинна відчувати тиск із боку донеччан. Тому завдання патріотів створити такий громадський рух, який міг би, з одного боку, захистити місто від приїжджих неонацистів, а з другого — змусити владу слухати донеччан, а не незаконний «уряд» у Києві. Для цього нам потрібно привести під ОДА 10 000 людей. А мені відомо, що нас утричі більше», — йшлося у зверненні.
ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ ПАВЛО ГУБАРЄВ І ЯК ВІН СТАВ «НАРОДНИМ ГУБЕРНАТОРОМ»
Для того, щоб краще розібратися в тому, що ж сталося в Донецьку у березні 2014 року, необхідно знову повернутися до середини 2000‑х, коли майбутній «народний губернатор» Донецької області робив у політиці перші кроки.
У книзі «Факел Новоросії», яка вийшла вже у розпал війни, Губарєв майже не розповідав про свою участь у регіональній політиці. Лише обмовився про те, що в молодості деякий час перебував у лавах націоналістичної організації «Русское национальное единство», яка відкрито проголошувала своєю метою боротьбу з «інородцями» та всіляко копіювала НСДАП. Однак у Донецьку ця частина біографії Губарєва була якраз не дуже відомою. Вперше він засвітився у 2005 році в громадській організації під назвою «Антиволокітний комітет» (АК), створеній іншим молодим донецьким політиком — Миколою Левченком.
Левченко створював цей проект під вибори мера в інтересах міського голови Олександра Лук’янченка. Боротися громадські активісти, як випливало з назви організації, збиралися з тяганиною та бюрократами. Губарєва обрали одним із лідерів АК, а Левченко став почесним президентом організації. Тоді ж засвітився ще один майбутній учасник подій березня 2014 року — друг Губарєва Мирослав Руденко. Втім, проіснував «Антиволокітний комітет» недовго і практично нічим не запам’ятався. Павло Губарєв досить швидко покинув цей проект і незабаром перейшов працювати у штаб іншого кандидата в мери — Сергія Бешулі.
Бешуля був чиновником середньої ланки, очолював виконком Київського району і не мав у місті ані помітного впливу, ані великого бізнесу. За його висуненням стояв тоді ще мало кому відомий у Донецьку Вадим Бондаренко (в майбутньому — голова донецької податкової, ставленик «сім’ї»). У той момент Бондаренко контролював донецький осередок ПСПУ і збирався провести фракцію цієї партії до міської ради. Саме він запросив Губарєва працювати у штаб Бешулі, а також запропонував йому стати депутатом від ПСПУ у Куйбишевській районній раді. Партійна програма ПСПУ, яка хоч і називала себе антифашистською, але, по суті, сповідувала російський націонал–соціалізм, цілком відповідала поглядам Губарєва.
Вадим Бондаренко очолював штаб Сергія Бешулі і займався організацією його передвиборної кампанії. Важко сказати, чи сподівався він справді привести свого кандидата до перемоги — рейтинг Бешулі не перевищував кількох відсотків, а його шанси перемогти на виборах чинного мера були примарними. Швидше Бондаренко хотів таким чином просто заявити про себе як про сильного гравця в донецькій політиці, але здійснити задумане не вдалося. Бешулю у підсумку до виборів просто не допустили. Однак сам Бондаренко до міської ради за списками ПСПУ пройшов. Зміг стати районним депутатом і Губарєв.
Звідки взявся Вадим Бондаренко, де взяв гроші на вибори і як отримав у своє розпорядження донецьку франшизу ПСПУ? У цьому йому допомогли зв’язки з людьми, яких пізніше називатимуть «сім’єю». За твердженням донецького бізнесмена Владислава Дрегера, який
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Як Україна втрачала Донбас, Денис Казанський», після закриття браузера.
