Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

18

То ось аж як далеко зайшла справа, авжеж!

Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»

Після дев’ятьох годин за кермом у Страйка затерпнули й боліли шия, спина і ноги, а наплічник з провізією давно спорожнів. Коли у блідому розчині чорнил над головою загорілася перша зірка, задзвонив мобільний. Зазвичай у цей час його сестра Люсі дзвонила «потеревенити»; три чверті її дзвінків Страйк ігнорував, бо хоч і любив сестру, не здатен був видушити з себе й краплі цікавості до шкільних успіхів її синів, розбірок у батьківському комітеті чи тонкощів розвитку кар’єри її чоловіка, інженера-кошторисника. Побачивши, що телефонує Барклей, Страйк заїхав у кишеньку для відпочинку автомобілістів (вчасно нагодилася; власне, то був з’їзд на поле), заглушив мотор і взяв слухавку.

— Я вже,— лаконічно повідомив Барклей.— 3 Джиммі.

— Вже? — перепитав щиро вражений Страйк.— Як?

— Паб,— пояснив Барклей.— Я вліз у його розмову. Він тут плів вовну з гречки про незалежність Шотландії. От що в англійських лівих файно,— додав він,— то це що вони люблять послухати, яка їхня Англія срака. За весь час навіть за пиво ні разу не довелося платити.

— Чорт забирай, Барклею,— мовив Страйк і запалив цигарку, хоча викурив за сьогодні вже зо два десятки,— оце добра робота.

— То тіко початок,— відповів Барклей.— Бачив би ти їхні писки, як я заявив, що усвідомив помилковість імперіалістичного мілітаризму! Щоб мене грець хопив, такі наївні. Завтра йду на зустріч «ОПОРУ».

— З чого Найт живе? Є думки?

— Мені сказав, що працює журналістом на кількох лівацьких сайтах, продає футболки «ОПОРУ» і ще трохи торгує шмаллю. Скажу тобі, що воно в нього лисе. Пішли після пабу до нього, і ніби солому ото курили. Я йому сказав, що дістану краще. Можна ж це записати на рахунок контори?

— Запишу як «різне»,— сказав Страйк.— Ну добре, тримай мене в курсі.

Барклей повісив слухавку. Вирішивши скористатися нагодою і трохи розім’ятися, Страйк вийшов з машини з цигаркою, оперся на металеві ворота-ґрати, за якими лежало широке темне поле, і набрав Робін.

— Це Ванесса,— збрехала Робін, побачивши на екрані телефону номер Страйка.

Вони з Метью щойно повечеряли карі з вуличного ресторану, яке тримали просто на колінах, водночас дивлячись новини. Метью приїхав додому пізно і стомленим; Робін не хотілося нової сварки.

Взявши слухавку, вона вийшла через скляні двері у внутрішній дворик, куди на входини відправляли курців. Пересвідчившись, що двері щільно зачинені, вона відповіла.

— Привіт. Як справи?

— Все в нормі. Є хвилинка поговорити?

— Так,— відповіла Робін, спираючись на огорожу і спостерігаючи за метеличком, що марно бився об яскраве скло, прагнучи потрапити в будинок.— Як усе минулося з Дон Кленсі?

— Користі небагато,— відповів Страйк.— Я був подумав, що маю зачіпку — одного єврея, колишнього боса, з яким Джиммі влаштував вендету, але подзвонив у компанію, і виявилося, що чолов’яга помер від інсульту минулого вересня. Щойно я пішов від Дон, подзвонив Чизвелл. Сказав, що «Сан» уже щось винюхує.

— Так,— сказала Робін.— Вони дзвонили його дружині.

— Зовсім це нам не до речі,— мовив Страйк, а Робін подумала, що то він дуже применшує.— Цікаво, хто розпатякав газетярам?

— Ставлю на Вінна,— сказала Робін, пригадавши, як базікав удень Ґерайнт, усе називав імена великих цабе, милувався собою.— Він якраз такий тип, який міг бовкнути журналісту, що має дещо на Чизвелла, навіть якщо доказів поки що катма. Серйозно,— додала вона, не маючи великих надій щодо відповіді,— як гадаєш, що саме зробив Чизвелл?

— Дізнатися було б добре, але значення це не має,— утомленим голосом відповів Страйк.— Нам не за те платять, щоб накопати щось на нього. І до речі...

— Мені поки що не вдалося поставити жучок,— сказала Робін, яка чекала на це питання.— Я там затрималася наскільки змогла, але Аамір замкнув двері, коли вони двоє пішли.

Страйк зітхнув.

— Тільки не психуй і не напартач,— сказав він,— але якщо за справу береться «Сан», часу в нас обмаль. Спробуй приїхати раніше чи що.

— Так, так, я спробую,— відповіла Робін.— Однак я сьогодні дізналася дещо дивне про Віннів.

І вона розповіла йому, як Делла переплутала її з однією зі справжніх хрещениць Чизвелла, а також історію Ріяннон і фехтувальної збірної. Страйка це все не дуже зацікавило.

— Не думаю, що це пояснює бажання Віннів прибрати Чизвелла з посади. Хай там як...

— ...спершу можливість, потім мотив,— закінчила Робін, цитуючи власну приказку Страйка.

— Саме так. Слухай, а ми зможемо завтра після роботи зустрітися і нормально відзвітуватися?

— Без проблем,— відповіла Робін.

— Зате Барклей добре працює,— сказав Страйк таким тоном, ніби його ця думка підбадьорила.— Вже потоваришував із Джиммі.

— О,— озвалася Робін.— Круто.

Пообіцявши їй скинути в повідомленні назву зручного пабу, Страйк повісив слухавку, а Робін лишилася самотня й задумана у темному дворі, під яскравими шпильками зірок, що вигулькували над головою.

«Зате Барклей добре працює».

На відміну від Робін, яка розкопала тільки якусь дурню про Ріяннон Вінн.

Метелик усе тріпотів крильцями об скло, рвучись до світла.

«Дурний,— подумала Робін.— Тут же краще».

Легкість, із якою з її вуст злетіла брехня про дзвінок від Ванесси, мала б (подумала вона) викликати відчуття провини, але натомість Робін просто пораділа, що вийшло відбрехатися. Вона дивилася, як метелик безнадійно б’ється об осяйне скло, і пригадала слова своєї лікарки. Робін на одному