Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

— Ти прекрасно розумієш, до чого це може призвести, — відповів Моррггз, натякаючи на цивілізацію Лікторіанців, які переносили свою свідомість у механічні тіла.

— Так, друже, я прекрасно розумію, про що ти. Підготуй звіт для альянсу та відправ його.

— Звичайно, мій “Ніуніуку”.

Декілька годин потому, у кімнаті Наавві, проходила нарада міжгалактичного альянсу. Командор Круттраш звернувся до Наавві.

— Ми отримали ваш звіт, Наавві, і хочемо подякувати вам, пане Моррггз, за вашу працю. Звіт, який ми отримали, містить критично важливу й дуже небезпечну інформацію для всього живого. Звісно, ми врахуємо, що його потрібно доповнити, спілкуючись безпосередньо з Костянтином.

— Дякую, — відповів Моррггз, усвідомлюючи вагу отриманої інформації.

Тут до Моррггза звернувся ще один представник альянсу — головний вчений, Лунарісс.

— Пане Моррггз, ви зробили неймовірну роботу, над якою нам доведеться працювати ще довгий час. Альянс затвердив вас на відзнаку “Джаракхх” — це винагорода за наукові досягнення в галузі біологічного життя.

— Дякую, пане Лунарісс, — відповів Моррггз, відчуваючи гордість за свою працю.

Головнокомандуючий альянсом, Мордонн, також звернувся до Наавві.

— Що до вас, пане “Ніуніуку”, вам надаються всі можливі заходи безпеки стосовно Костянтина, а також усі ресурси для його дослідження. Звісно, вам потрібно буде отримати згоду самого Костянтина, але, судячи з ваших даних, у вас і так є достатньо інформації для подальшої роботи. Тож не гайте часу — у нас його обмаль. Я також сподіваюся, що в недалекому майбутньому експедиція зможе продовжити свій шлях до нових світів.

— Звичайно, ми зробимо все можливе для дослідження Костянтина та його можливостей. Але, на мою думку, експедицію поки що слід відкласти. Нам не відомо, як далеко ми можемо зайти, і, що найголовніше, ні нам, ні самому Костянтину не відомо до кінця можливості його еволюції. Ба більше, ми з паном Моррггзом вважаємо, що Костянтину потрібно вивчати свої нові здібності та прийдеться пізнавати їх. На це може піти чимало часу, — підсумував Наавві.

— Добре, наразі нарада закінчена. Як тільки з’являться новини, чекаємо вас на наступній нараді. — завершив Мордонн.

— До зустрічі, панове, — сказав Наавві, покидаючи зал.

У кімнаті Костянтина, 11 лютого дві тисячі п’ятнадцятого року, 2:13. Тррее чекав на пробудження Костянтина, який лежав у капсулі для відпочинку. Проте Костянтин лише подавав ознаки життя, немов був у глибокому сні, іноді рефлекторно рухаючи повіками, руками або ногами. Раптом у кімнату увійшов Наавві.

— Як він? — спитав Наавві у Тррее.

— Він виглядає так, ніби спить. Його мозок блокує всі сенсори приладів, тому нам не відомо, що з ним і коли він прокинеться.

— Він уже майже тиждень спить. Це вже можна назвати комою для нього, — зауважив Наавві, його обличчя сповнилося серйозністю.

Тим часом у сні Костянтина…

Костянтин блукає у просторі, що нагадує величезну кімнату, схожу на всесвіт із галактиками та сонячними системами. Він відчуває себе ніби в клітці, яку неможливо побачити чи доторкнутися. Блукаючи цим безмежним простором, Костянтин постійно веде внутрішній діалог із самим собою. Раптом він помічає ледве помітний світлий коридор, що тягнеться кудись у далечінь. Спочатку здавалося, що він дуже віддалений, але Костянтин наполегливо намагається наблизитися до нього. І ось, нарешті, він досягає коридору і починає свій шлях.

Проте, скільки б він не йшов, здавалося, що коридор не має ані кінця, ані краю. Нарешті Костянтин уперся у двері з круглою ручкою. Як тільки він торкнувся її, його пронзило яскраве світло. Відблиск світла змусив Костянтина закрити очі, але через кілька секунд він помітив, що світло зникло. Відкривши очі, він опинився у білосніжній кімнаті, а навпроти нього стояла людина, одягнена у дуже старе, але чисте простирадло. Костянтин відчував запахи від тієї людини та пронизливий погляд, і раптом ця людина звернулася до нього.

— Вітаю тебе, Костянтине, — мовив невідомий.

— Я помер? — запитав Костянтин, відчуваючи невизначеність.

— Ні, ти не помер. Але, думаю, у тебе багато запитань… — відповів невідомий.

Костянтин перебиває його:

— Де я? Що відбувається зі мною? І хто ти?

— Ще не час для цих відповідей. Дуже скоро ми зустрінемося… — зауважив невідомий, але Костянтин знову його перебив.

— Почекай! Я вже бачив тебе у своїх снах, але ти мав інший вигляд. Хто ти?

— Дуже добре, ти проявляєш розуміння. Ти впізнав мене не за зовнішнім виглядом, а за аурою. Це гарний знак. Що ж, тобі час повертатися — у тебе безліч справ, — відповів невідомий.

Невідомий підійшов до Костянтина, і щойно торкнувся його, Костянтин відчув потужний удар електрострумом. Але замість того, щоб відступити, Костянтин не лише витримав цей удар, а й спрямував його на власну користь.

— Хто ти і чого тобі треба? — запитав Костянтин, намагаючись дізнатися більше.

— Це неможливо! Як ти це зробив? — спантеличено вигукнув невідомий.

— Я питаю, що тобі потрібно? Хто ти?

Незнайомець знову підійшов до Костянтина, зібрав усю свою силу і ще раз спробував вдарити його потужним електрострумом. Але Костянтин знову зумів опанувати цю енергію. Після цього невідомий відступив і повторював одне і те саме слово:

— Це неможливо! Цього не може бути! Як тобі вдалося?

Крок за кроком, невідомий почав віддалятися, поки не зник повільно, розчинившись на малекули. Костянтин кинувся спіймати його, але не зміг.

— Що ж, якщо я зміг сюди потрапити, то можу й вийти, — промовив Костянтин до самого себе.

Сівши в позу лотоса, він склав перед собою руки: вказівні пальці та великі утворили ромб, а середні, безіменні та мізинці перехрестилися у внутрішній замок. Костянтин закрив очі, і за кілька хвилин опинився знову у тій кімнаті, що нагадувала всесвіт.