Читати книгу - "Лікар та душа. Основи логотерапії"

підслуховують. Нарешті, є випадки, коли пацієнти наполягають, що їх точно хтось розшукує або про них хтось думає.

Що спільне для всіх цих досвідів? Ми можемо описати це так: людина відчуває себе об’єктом чи то для відеокамери, чи для фотоапарата, чи звукозаписувального приладу чи об’єктом чийогось підслуховування, пошуків чи навіть думання, тобто різноманітних навмисних дій інших людей. Такі пацієнти відчувають себе об’єктом психічної активності інших людей або механічним продовженням навмисних дій, пов’язаних із спостереженням та підслуховуванням. (Отже, зрозуміло, що досліджувані механізми мають для шизофреніків своєрідну міфічну навмисність.)

У таких випадках шизофренії стикаємося з первинним оманливим відчуттям, яке можна назвати «досвідом чистої об’єктивності». Усі «відчуття перебування під впливом», «відчуття перебування під спостереженням» чи «відчуття омани переслідування» можна розглядати як особливі форми більш загального досвіду чистої об’єктивності. Шизофренік уважає себе об’єктом спостереження, переслідування своїх близьких.

Такий досвід чистої об’єктивності ми тлумачимо як прояв центрального порушення его, яке Ґрюле розглядає поміж «основних симптомів» шизофренії. Ми можемо звести різноманітні форми досвіду чистої об’єктивності до загального закону шизофренічного досвіду: хворий засвідчує свою суб’єктивність як трансформовану в предмет, відчуває себе об’єктом. Шизофренік засвідчує свої психічні акти так, начебто вони перейшли в пасивний стан. Нормальна людина відчуває, що це вона мислить, спостерігає, впливає, слухає, підслуховує, шукає, переслідує, знімає на камеру чи фотоапарат і т. д. Хворий на шизофренію відчуває всі ці дії, наміри та психічні функції так, ніби вони були в пасивному стані. «Його спостерігають» і т. д. Іншими словами, у хворих на шизофренію відбувається пасивізація досвіду психічних функцій. Ми вважаємо це універсальним законом психології шизофренії.

Цікаво спостерігати, як відчуття пасивності спонукає таких пацієнтів використовувати у своїй мові дієслова в пасивному значенні навіть у тих ситуаціях, де доречнішим було б уживати активну форму. Так, одна жінка, хвора на шизофренію, скаржилася, що вона не прокинулася, а її «прокинули». Ця пасивна тенденція пояснює, чому хворі на шизофренію уникають дієслів, натомість віддаючи перевагу іменниковим конструкціям, оскільки дієслово, по суті, виражає активний досвід.

Типова мова аутистичних шизофреніків — тобто тих, котрі ховаються у власних фантазіях і тому є «неактивними» відносно зовнішнього світу, — має ще одну характеристику: вона переважно експресивна, а не репрезентативна. Ось чому ми можемо пояснити і навіть зрозуміти штучно створені мови багатьох шизофреніків, які перестали використовувати нормальну мову. Щоб поспілкуватися з ними, слід обмежити свою мову тільки експресивною лексикою, розмовляючи з пацієнтами в такий спосіб, як ми «говоримо», наприклад, із собакою. Тут важливу роль відіграє інтонація, а не слова.

Нашу інтерпретацію шизофренічного досвіду як пасивізації психічної діяльності підтверджує теорія шизофренії Берзе. Ця теорія вказує на недостатність психічної активності шизофреніків. Основним симптомом шизофренії Берзе вважає «гіпотонію свідомості». Якщо ми розглянемо гіпотонію свідомості в контексті того, що називаємо пасивністю досвіду, то дійдемо до такої екзистенціально-аналітичної інтерпретації шизофренії: у шизофренії его виражене на рівні як свідомості, так і відповідальності. Хворий на шизофренію відчуває себе настільки обмеженим у своєму житті, що йому здається, нібито він насправді не існує. Саме через такі якості шизофреніків Кронфельд назвав шизофренію «очікуваною смертю».

Берзе провів чітку лінію між симптомами процесу та симптомами дефекту в шизофренії. Уся феноменологічно-психологічна інтерпретація цього захворювання базується тільки на симптомах процесу. Екзистенціально-аналітичне тлумачення шизофренічного досвіду також ґрунтується на симптомах процесу. На нашу думку, аналогічно можна розмежувати два способи досвіду нормальних людей — дрімоту та сон. К. Шнайдер у своєму дослідженні психології шизофренії слушно вважав мислення під час дрімання моделлю хвороби, а не думками під час сну, як це зазначав К.-Г. Юнг, характеризуючи шизофреніка як «сновиду серед пробуджених».

Яким чином нормальний досвід засинання нагадує досвід шизофренії? Річ у тім, що сонливість також виявляє гіпотонію свідомості або, за визначенням Жане, — «abaissement mentale46». Леві звертає увагу на «напівфабрикати думки», а Маєр-Гросс — на «порожнє лушпиння думок». Усі ці явища характерні і для нормальних людей під час дрімання, і для шизофреніків. Щобільше, послідовники К. Бюлера говорять про «шаблони думок» та про «властивості пустого формуляра» мислення. Дослідження Леві, Маєра-Гросса та Бюлера підтверджують такі спостереження. На нашу думку, сонна людина, замість того щоб заповнювати зміст думки, засинає з її порожньою формою.

Мислення під час сну відрізняється від мислення під час засинання тим, що перше використовує мову образів. У процесі засинання свідомість опускається на нижчий рівень (процес, який ми назвали гіпотонією свідомості). Як тільки цей процес завершиться і ми досягнемо, так би мовити, дна свідомості, одразу ж поринаємо в сон. Тобто сни перебувають на цьому нижчому рівні свідомості. Відповідно до функціональних змін, що відбуваються під час переходу від пробудження до сну, особа «регресує» до примітивної символічної мови снів.

Відкладімо на мить фундаментальне розрізнення симптомів процесу та симптомів дефекту під час шизофренії та запитаймо себе, наскільки інші симптоми шизофренії, крім тих, про які ми вже говорили (руйнування его та пошкодження мислення), охоплені теорією тотальної пасивізації психічних процесів. З огляду на це ми не обговорюватимемо, наскільки моторичні функції пацієнта також піддаються пасивізації, хоча наша теорія, здається, також допомагає зрозуміти кататонічні47 та каталептичні48 форми шизофренії. Ми ж обмежимося психологічною проблемою акустичних галюцинацій під час шизофренії. Якщо почати з феномену «мислення вголос», то ключ до таємниці пропонує саме принцип пасивізації. Мислення здорової людини супроводжується більш-менш усвідомленою «внутрішньою мовою». Ці акустичні елементи набирають пасивної форми в шизофренії. Хворий відчуває, що його думки походять ззовні, тому він сприймає свої думки як «почуті голоси». Адже галюцинація і є відчуванням чогось особистого, внутрішнього так, ніби це було проявом чогось зовнішнього.

На жаль, таке відкриття пасивізації досвіду неможливо використати в практичній терапії. Але практика надає достатньо емпіричних підтверджень цієї теорії. Наприклад, один молодий чоловік прийшов до нас із тяжкою формою марення49. Лікування полягало в тому, щоб навчити його не звертати уваги на уявних спостерігачів, з одного боку, та не помічати уявних глядачів (а la persécuteur persécuté»50) — з другого. (Питання про те, чи його уявлення про те, що він перебуває в оточенні шпигунів, є обґрунтованим, ми не обговорювали.) Його відчуття, нібито він перебуває під наглядом, зникло. Як тільки він розслабився і перестав уважно стежити за оточенням, шукаючи уявних шпигунів, сталося диво: шпигуни зникли самі по собі. Як тільки він припинив спостерігати, відповідно припинилася пасивізація спостереження, зникло відчуття, що за ним спостерігають. На нашу думку, це можна пояснити лише основним порушенням, що призвело до інверсії досвіду спостереження, перетворивши його в пасивний стан.

Спеціальний екзистенціальний аналіз не повинен обмежуватися випадками тяжких шизофренічних порушень. Багато чого можна дізнатись, аналізуючи граничні випадки шизофренічного досвіду, наприклад згаданого вище молодого чоловіка з мареннями про ставлення до себе. З огляду на це ми звернемо увагу на ті форми шизоїдної структури характеру хворого, які раніше трактували як «психастенію». Головною характеристикою цієї хвороби є те, що раніше описували як «sentiment de vide», тобто «почуття порожнечі», відсутність «sentiment de realité51». Один із наших пацієнтів намагався описати свої відчуття, порівнюючи себе