Читати книгу - "Червоний горобець"

подумала вона, та за свою коротку кар’єру їй уже багато довелось побачити. Зазвучав звуковий сигнал, і вона зайшла до вагону, не усміхаючись. Злегка накульгуючи, вона розвернулась і помахала на прощання, доки перед нею з шипінням зачинялися двері.

Коли потяг почав набирати швидкість, Нейт крізь вікна помітив літню жіночку в парці, яка сиділа в наступному вагоні з кошиком для в’язання на колінах. Поїзд проїжджав повз, набираючи швидкість, і Нейт ледве встиг помітити, як ВЕРОНІКА потирає носа. На платформі нікого не було, то як їй вдалося потрапити до вагона?

Повертаючись до міста, Нейт і Домініка мали б систематизувати свої враження, пригадувати деталі і планувати завтрашні звіти. Та ні він, ні вона цього не робили. Натомість Нейт згадував відчуття її щоки на своїх вустах і те, як вона заходила до вагону крізь відчинені двері, ледь помітно кульгаючи, а Домініка думала про його руки, одна з яких була подряпана, а також про те, як він здивовано, а потім втішено моргнув, коли вона, не церемонячись, виказала йому за В’єтнам.

Каддо боврані — афганський гарбуз

Добре засмажити великі шматки почищеного цукрового гарбуза, рясно посипати цукром і запікати на середньому вогні в печі, доки не стануть ніжними й карамелізованими. Подавати з підливкою з тушкованого яловичого фаршу, нашинкованої цибулі, часнику, томатного соусу та води. Прикрасити фільтрованим йогуртом, кропом та перетертим часником.

12

Крізь прочинені двері кабінету Форсайт спостерігав, як Нейт працює над телеграмою, описуючи нещодавній ланч з Єгоровою та останні зрушення в розвитку справи. Тепер Неш просував операцію активніше, попри своє скептичне ставлення. Росіянка реагувала дуже повільно, і Нейт усе ще не був упевнений. Він відчайдушно прагнув досягнути успіху, та, б’ючись головою об стіну, далеко не зайдеш. Ставки неминуче зростали. З кожним новим контактом з Єгоровою Форсайт розумів, що штаб-квартира лише нарощуватиме тиск, пропонуватиме зовнішнє оцінювання, проситиме про оперативні тести. Якщо Нейт зможе її завербувати, вони наполягатимуть на допитах та поліграфі. Остання відповідь штаб-квартири на контактний звіт Нейта вже, як сказав Ґейбл, «передбачала речі, яких слід чекати в майбутньому».

1. Після отримання даної телеграми, будь ласка, зведіть звітність у справі до обмежених каналів обробки. Суб’єкт отримав кодову назву GT ДІВА. Будь ласка, сформуйте резидентурний список BIGOT17 та надішліть до ШК.

2. Штаб-квартира приємно вражена стараннями резидентури та оперативного уповноваженого в розвитку справи ДІВИ. Особливо важливою ми вважаємо наростаючу прихильність ДІВИ до зустрічей з о/у (звичайно, неавторизованих) для обговорення особистих думок. Настійно закликайте о/у й надалі отримувати деталі професійної діяльності та визначити міру готовності суб’єкта їх розкривати. Зусилля оперативного уповноваженого на сьогоднішній день вважаємо достатніми. Чекаємо на подальший прогрес. Вітання.

3. У світлі розвитку справи, запропонуйте оновлені версії оперативних планів та перевірок, спроектованих для подальшого контакту з ДІВОЮ. Будь ласка, повідомте про подальші заплановані зустрічі та заходи безпеки. ШК готова надати всю необхідну підтримку, консультуючи з приводу можливих наступних кроків.

Форсайт умів читати між рядків. Останній означав, що штаб-квартира готова втрутитись, якщо операція справді стане успішною. «Канюки, звісно, кружлятимуть і далі, але масовий наплив відвідувачів не почнеться, доки погода не стане сприятливою», — думав Форсайт. Наприкінці дня він покликав Нейта до свого кабінету.

— Сідай, Нейте. Твої останні телеграми з приводу ДІВИ дійсно першокласні, об’єктивні, з якісним оперативним оцінюванням, — сказав Форсайт.

— Дякую, шефе, — сказав Нейт. Сам він не був такий упевнений. Розумів, що чим більше людей читатимуть його телеграми, тим критичнішим буде ставлення.

— Твоя конспірація бездоганна, продовжуй у тому ж дусі. МАРБЛ у пріоритеті, звісно, та після цього впевнись, що твоя обробка ДІВИ лишиться непомітною для її посольства.

На якусь мить Форсайт задумався.

— Той перекладач, з яким ти познайомився, як там його звуть, Тишков, він досить цікавий фрукт. Та одночасно опрацьовувати двох росіян з одного посольства — не найкраща ідея, особливо якщо все так добре складається з ДІВОЮ. Можливо, Тишкова варто приберегти на потім.

Нейт подумав: якщо не завербує Домініки, то всі Тишкови Гельсінкі йому не допоможуть. Надто багато сподівань. І Форсайт вказав на ще одну небезпеку.

— Тепер ця операція під мікроскопом штаб-квартири, вона для них украй важлива. Кожен пхатиме свого носа. Якщо ти її завербуєш, на справу злізуться всі клопи.

— Просто зараз тобі слід з’ясувати, чи має ДІВА схильність до сумнівів щодо системи. Чи бажає вона слухати тебе, чи дозволяє вести себе до ухвалення важливого рішення?

Форсайт відкинувся на спинку крісла.

— Непогана робота: сидіти з вродливою росіянкою, намагаючись переконати її шпигувати для тебе. Гаразд, забирайся звідси й добре там повеселися. Якщо матимеш питання, мої двері завжди відчинені.

Ґейбл повів його в маленьке бістро, яким володіли греки, та замовив йому пишну яєчню з помідорами та цибулею. За яєчнею та кількома кухлями пива того вечора Ґейбл намагався підняти Нейтові настрій з приводу ДІВИ.

— Не намагайся вкласти її в ліжко, перш ніж завербуєш. Вона зробить логічний висновок, що ти трахнув її, аби лиш підписати. Спочатку завербуй, а тоді зможеш насолоджуватись простими життєвими радощами: оброблятимеш офіцера СВР і снідатимеш у ліжку гарячими від піхви пальцями.

Ґейбл допив своє пиво й замовив ще два.

— Дідько, Марті, таке відчуття, що я дійсно зростаю під твоїм чуйним керівництвом, — сказав Нейт, закотивши очі. — Я лише знаю, що слід розслабити її, я маю їй сподобатися. А що, як у справу втрутяться почуття?

Ґейбл поглянув на нього, скрививши обличчя.

— О, благаю. Не буває такого, щоб оперативник закохався в агента. Це заборонено. Такого просто не може бути. Викинь це з голови. Працюй далі, трахни її, якщо доведеться, але любов?

***

Велика головна кімната резидентури СВР в російському посольстві в Гельсінкі була заставлена простими дерев’яними столами, які розмістили рядами шаховим порядком. На столах не було комп’ютерів, натомість на більшості з них стояли електричні друкарські машинки з дивними лакованими бірюзовими кришками. Це були спеціально виготовлені в Москві, під ліцензією СВР та ФСБ, машинки «JAJUBAVA», які таємно розіслали по закордонних резидентурах, адже тільки так можна було впевнитись, що в них не натикають жучків.

Кімната з низькою стелею була різко освітлена люмінесцентними лампами, також привезеними з Москви, з тієї ж причини. Вони дзижчали й миготіли, а їхнє молочно-біле світло відбивалося від подряпаного скла на поверхнях столів. Уздовж зовнішніх стін маленькі мансардні вікна — резидентура розташувалась на горішньому поверсі російського посольства — були захищені спочатку зовнішніми ґратами, потім сталевими ставнями на гвинтових кріпленнях, потім подвійним склом і, нарешті, важкими сірими шторами, облямівка яких діставала до самої підлоги. Між столами на голому килимі виднілися затерті стежечки від постійної ходьби. В обшарпаній кімнаті пахнуло старими сигаретними недокурками та холодним чорним чаєм у паперових чашках.

У кінці кімнати облаштовано два кабінети. Один, із засекреченими файлами, був засклений, і в ньому, за столом, у колі світла від настільної лампи, сидів конторський службовець. Кімната була заставлена високими шафами, деякі ящики були відкриті, інші закриті й тимчасово запечатані жовтими восковими печатками, ніби хтось закидав їх смаженими яйцями. Сусідній кабінет без вікон був абсолютно приватним,