Читати книгу - "Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга"

відбулася 27 серпня 1514 р. на лівому березі Березини, де московити зазнали поразки…

Московське військо складалося як з… (московитських. — В.Б.) полків, так і з татарської кінноти. Зовні воно нагадувало більше орду кочівників, а не впорядкований стрій європейського війська…» [46, с. 26–27].

У ті роки (1485–1515) Москва за наказом Османського султана Баязида II (1481–1512) і зі згоди кримського хана Менглі-Гірея (1466–1515) збирала «исконно татарские земли» від Великих Лук і Єльні до Клина та Кашири. Ми про те вже говорили. Московія, перебуваючи васалом кримського хана, платила тому данину і була надзвичайно послушною османським султанам. Саме про те свідчать листи кримського хана Менглі-Гірея до московського князя Івана ІІІ (1462–1505).

«У ніч з 7 на 8 вересня очолюване князем К.І. Острозьким військо здійснило ризикований маневр, форсувавши Дніпро. Кіннота переплавилася вплав, а піше воїнство перейшло річку двома майстерно зведеними мостами. Артилерія скористалася своєрідним понтонним мостом, при зведенні якого були використані великі бочки…

К.І. Острозький, як досвідчений стратег, встиг зайняти оборонну позицію у дві лінії, і вже зранку 8 вересня його військо чекало на противника в повній бойовій готовності. Попереду війська перебувала кіннота: у центрі — важка, а на флангах — легка. Задню лінію війська становили піхотинці й гармати. Також за правим крилом, у ялиновому переліску, був прихований резерв з артилерією» [46, с. 27–28].

Це було перше використання артилерії у бою з московитами, яку вони не бачили в дії в польових умовах. В той час, як Європа вже давно використовувала гармати в звичайних війнах, московська, куплена в Європі, артилерія розміщалась у Кремлі. Московія, як завжди, відставала від Європи, хоча й мавпувала перед нею, запозичуючи абсолютно все. Тому посилання московитів та їх «одностайників» на «дурного» воєводу Івана Челяднина та його самовпевненість, мовляв, «Мені мало половини (війська Костянтина Острозького, яке переправилося через Дніпро. — В.Б.), чекаю їх всіх, і тоді одним разом розправлюся з ними», — є звичайним блюзнірством, черговим очевидним виправданням московської поразки.

Московити не мали навиків нічного бою. Костянтин Острозький це знав і, скоріше за все, був готовий до бою в темну пору. Використовуючи несподівано артилерію вночі, він мав би не менший успіх, ніж удень. Тому головною причиною поразки московитів у битві під Оршею 1514 року була їхня споконвічна відсталість. Свої перемоги вони завжди досягали, закидаючи переможених тисячами та десятками тисяч трупів. Під Оршею 1514 року 30-ти тисяч трупів не вистачило.

«День битви припав на свято Різдва Пресвятої Богородиці. Тому в обох військах було відправлено молебні. Костянтин Іванович звернувся до своїх воїнів з короткою промовою, пригадуючи славні подвиги предків. Він закликав воїнів бути мужніми та гідно захистити рідну землю від загарбників. Самій битві традиційно передувало декілька герців між найвправнішими воїнами з «литовського» та московського боків.

Битву під Оршею заведено поділяти на три стадії. Перша охопила атаку московської кінноти на ліве крило «литовців»… (Московити. — В.Б.) цим маневром сподівалися відрізати противника від переправи. К.І. Острозький розгадав наміри московських воєвод. Після того, як «литовці» витримали стартовий натиск московської (татарської. — В.Б.) кінноти, він ввів у бій своїх резервних кіннотників. Московським військам довелося відступити.

На другій стадії бою московська кіннота атакувала як правий фланг «литовців», так і фланг лівий, де вони змогли знову відновити наступ. Давши можливість на лівому фланзі розгорнути атаку, «литовці» враз розступилися, і… (московити. — В.Б.) потрапили під шквальний вогонь піхотинців із близької відстані й змушені були тікати. На правому фланзі «литовці» імітували втечу. Московити тут же почали грабувати майно противника, однак потрапили під вогонь польової артилерії. Вони цього не чекали. Взагалі для (московитів. — В.Б.) використання польової артилерії було чимось новим і незвичним.

Князь К.І. Острозький сам очолив контрнаступ. Почалася третя стадія битви. У фланг відступаючій московській кінноті вдарили панцерники з резерву, фактично відрізаючи московський авангард від основних військ. Рештки московитів опинилися в пастці. Вони були притиснуті до болотистої долини річки Кропивни, частково до Дніпра, і їх майже повністю знищили. Під час спроб втечі московські вояки кидалися з крутих берегів і масово гинули. Сама річка була повністю запруджена тілами загиблих» [46, с. 29–30].

Це був один з найстрашніших розгромів московитів тих часів. За свідченням істориків, «…Загальні втрати Москви становили 30–40 тис(яч) вояків. Уся командна верхівка, 48 осіб, потрапили в полон; її долю розділили близько 1,5 тис(яч) дворян…» [65, с. 73].

Звичайно, з висоти сьогоднішнього часу, ми можемо заявляти, що то була цивілізаційна перемога «Європи» над «Азією». Та слід добре пам’ятати, що в ті роки сама Москва була суто татарським містом, і Великий Московський князь Василь III приймав європейських послів у перському чи татарському халаті та з чалмою на голові. Це незаперечні факти. Тому у «Волинському короткому літописі», де прославляється наш знатний князь К.І. Острозький, московська рать і названа татарською — літописець знав, про що писав.

в) Розгром татар біля Ольшаниці (6 лютого 1527 р.)

Довгі роки, володіючи нашою землею та розвиваючи в ній виключно промосковські історичні школи, які досі зберігаються в Україні, уже в незалежній, Москва та її верхівка винищували геть усе, що суперечило їхнім догматам. Сьогодні ми ніде не знайдемо опису та аналізу всіх славетних перемог українського полководця князя Костянтина Івановича Острозького. Вони, переважно, свідомо знищені або замовчувані та приховані. Приміром, я ніде в українських бібліотеках такого матеріалу знайти не міг. Що зайвий раз свідчить не на користь українських істориків незалежної України. Переважна більшість їх досі з острахом поглядає в бік Москви.

Тому матеріал про розгром татар біля Ольшаниці, звичайно, в неповному вигляді, мені вдалося знайти у праці знаменитого Лаврентія Похилевича. Хоча саме на такому патріотичному матеріалі у незалежній Україні має виховуватись українська молодь та писатися дисертації. Послухаємо:

«Ольшаница, село при реке Гороховатке, в 5-ти верстах от впадения её в Рось… В хронике Стрыйковского (ч. 2, стр. 394) о битве с татарами под Ольшаницей говорится следующее: «Року 1527, когда татары причиняли большия разорения частыми вторжениями в… (Україну-Русь. — В.Б.), Польшу и Литву, вдруг дворяне литовские, из любви к отечеству (то були переважно люди українські. — В.Б.), собрались по своей воле против них с войсками Волынскими. А прежде всех князь Константин Острожский гетман и Юрий Семенович князь Слуцкий и Юрий Николаевич Радзивилл староста Гроденский, князь Фёдор Сангушкович Владимирский князь, Иван и Александр Вишневецкие, князь Александр Чарторийский, Андрей Немирович воевода Киевский, Евстафий Дашкевич староста Черкасский и Каневский и много панов и шляхты волонтеров из Литвы и Руси, которые собрались у Киева, гонили татар за Киев миль 40, аж до Ольшаницы. Татар