Читати книгу - "Чорнильне серце"

оздоблених коштовним камінням, яке від голосу Мо виблискувало й переливалося так, що Каприкорновим людям здавалося, немовби його можна хапати просто з повітря. Тепер зі сторінок вийшло щось інше — хтось живий, створений із плоті й крові.

Серед бочок, в яких Каприкорн наказав спалити книжки і над якими й досі курився дим, раптом постав хлопчина. Ніхто, крім Меґі, його не помітив. Усі, хто був у церкві, з головою пірнули в казку. Хлопчину не завважив навіть Мо, так далеко він перебував — десь серед пісків та вітрів, а його очі тим часом навпомацки пробиралися крізь плетиво літер.

Хлопчина був десь років на три-чотири старший за Меґі. Тюрбан на голові брудний, очі на смаглявому обличчі темні від страху. Він тер і тер їх долонею, мовби намагаючися стерти все, що було перед ним: чужу обстановку, чужих людей… Хлопчина роззирався в порожній церкві, ніби не бачив такої будівлі зроду. Та й де б він міг її побачити? В його історії не було, певна річ, ні таких церков із гостроверхими дзвіницями, ані зелених пагорбів, які чекали на нього за церковними мурами. Його вбрання, що сягало аж до смаглявих босих п’ят, у сутінках церкви відливало блакиттю.

«Що буде, коли вони його побачать? — промайнуло в Меґі. — Адже Каприкорн сподівався побачити аж ніяк не цього хлопчину»

І якраз цієї миті його помітив Каприкорн.

— Стій! — крикнув він так різко, що Мо на півслові змовк і підвів голову.

Раптово й досить неохоче Каприкорнові люди опритомніли. Першим на ноги підхопився Кокерель.

— Гей, звідки ти взявся? — гаркнув він.

Хлопчина із застиглим від жаху обличчям нахилив голову, роззирнувся й кинувся навтіки, петляючи, мов заєць. Але далеко він не забіг. Одразу троє чоловіків подалися за ним і наздогнали його біля статуї Каприкорна.

Мо поклав книжку на підлогу й затулив долонями обличчя.

— О, а Фульвіо зник! — вигукнув хтось із Каприкорнових людей. — Просто розтанув у повітрі!

Усі втупилися в Мо. І знов на їхніх обличчях проступив страх, однак цього разу до нього додався не захват, а гнів.

— Ану прибери цього хлопця, Чарівновустий! — сердито наказав Каприкорн. — У мене таких і своїх задосить! І поверни мені Фульвіо!

Мо відняв долоні від обличчя й підвівся.

— Кажу в стотисячний раз: я нікого не можу повернути! — видихнув він. — І якщо ти мені не віриш, то це ще не означає, що я брешу. Це просто понад мої сили. Від моєї волі не залежить ні те, хто з’явиться, ні те, хто зникне!

Меґі схопила батька за руку. Кілька Каприкорнових людей підступили ближче, двоє й далі тримали хлопчину. Вони тягли його за руки в різні боки, так ніби хотіли розірвати навпіл. Хлопчина витріщався на чужі обличчя широко розплющеними від страху очима.

— Ану всі на свої місця! — гримнув Каприкорн розлюченим чоловікам. (Кілька з них підступили вже небезпечно близько до Мо). — Чого переполошилися? Чи ви забули, яку дурницю зробив Фульвіо, коли виконував мій останній наказ? Через нього поліція мало не сіла нам на хвіст. Отож сталося те, що й мало статися. Та й хто знає, може, з цього хлопця ще вийде тямущий палій! Але зараз я хочу бачити золото, коштовне каміння, перли… Адже вся ця історія крутиться, зрештою, саме навколо них. Отож давай їх сюди!

Серед чорних курток знявся тривожний гомін. І все ж більшість із них послухалися ватажка й знов посідали на вичовгані східці. Лише троє все ще стояли перед Мо, не зводячи з нього ненависних поглядів. Серед них був і Баста.

— Ну, гаразд, обійдемося й без Фульвіо! — вигукнув він, не спускаючи очей з Мо. — Але кого ще цей чортів відьмак надумає розвіяти в повітрі? Особисто я не бажаю опинитися раптом у якій-небудь розтриклятущій історії з пустелею й бігати там з тюрбаном на голові!

Чоловіки, що стояли поруч із ним, на знак згоди закивали головами й повтуплювали в Мо такі похмурі погляди, що в Меґі перехопило подих.

— Басто, я тобі двічі не казатиму! — Голос у Каприкорна лунав загрозливо спокійно. — Нехай читає далі! А в кого з вас від страху зуб на зуб не попадає, той нехай вшивається звідси й помагає жінкам прати білизну.

Дехто скрушно поглянув на двері, але піти ніхто не зважився. Зрештою ті двоє, що стояли коло Басти, мовчки крутнулися й посідали разом на сходах.

— За Фульвіо ти мені ще заплатиш! — стиха процідив крізь зуби Баста до Мо й знову став позад Меґі.

Ох, чому не зник саме він?!

Хлопчина все ще не зронив ані звуку.

— Посадіть його під замок! — наказав Каприкорн. — Потім побачимо, чи він нам знадобиться.

Хлопчина, коли Пласконіс потяг його за собою, навіть не впирався. Він очманіло поплентався вслід за тим здоровилом, немовби очікуючи, що ось-ось прокинеться. Коли ж він збагне, що цей сон не скінчиться ніколи?

Коли двері за обома причинилися, Каприкорн повернувся до свого крісла.

— Читай далі, Чарівновустий! — наказав він. — До вечора ще далеко.

Але Мо лише поглянув на книжки біля своїх ніг і похитав головою.

— Ні, — мовив він. — Ти ж бо сам бачив, це сталося знов. Я стомився. Вдовольняйся тим, що я вичитав тобі з «Острова скарбів». Ті монети — ціле багатство. Я хочу додому… І щоб ніколи вже не бачити тебе!

Голос його лунав украй хрипко — так, ніби йому довелося прочитати надто багато важких слів.

Якусь хвилю Каприкорн зневажливо дивився на Мо, потім перевів погляд на мішки та скрині, які його люди наповнили монетами. Здавалося, він прикидає в голові, чи надовго вистачить того золота на привільне життя.

— Маєш рацію, — нарешті сказав Каприкорн. — Повернемося до цього завтра. А то, чого доброго, тут ще з’явиться якийсь смердючий верблюд або ще один хлопчина, охлялий від голоду.

— Завтра? — Мо ступив крок у бік Каприкорна. — Як це розуміти? Угамуйся нарешті! Один із твоїх людей уже зник, невже ти хочеш бути наступним?

— Ризикувати я не боюся, — байдуже відповів Каприкорн, підвівся з крісла й неквапно рушив вівтарними сходами вниз.

Чорні куртки попідхоплювалися й застигли, мов школярі, хоча декотрі з них на зріст були навіть вищі за Каприкорна. Вони стояли, позакладавши руки за спину, ніби боялися, що зараз він заходиться перевіряти, чи не брудні в них нігті. Меґі мимоволі згадала Бастині слова про те, який молодий він був, коли пристав до Каприкорна. І вона запитала себе, чому ці чоловіки похнюпили голови — зі страху чи від захвату?

Каприкорн підійшов до одного з