Читати книгу - "Нетопир"

жувати жуйку, і він приліпив її під стіл.

Стало зовсім тихо. Тільки ледь чутно шелестів вентилятор.

— Його там уже немає, — нарешті відповів Леб’є.

— Мгу… швидко ж він видужав! — сказав Маккормак. — Та однаково мусимо задіювати решту ресурсів, адже — запевняю вас — розчленовані клоуни привертають більшу увагу преси, ніж зґвалтовані жінки. І повторю, хлопці: ми не можемо собі дозволити начхати на газети. Скільки у нас начальників познімали й змінили через кляті газетні статті! Тому, якщо бажаєте моєї відставки, ви знаєте, що робити. Тепер — по хатах, відсипатися. Що, Харрі?

— Нічого, сер.

— Гаразд. Добраніч.

Усе було по-іншому. Вікно в номері не завішене, і в неоновому світлі Кінґз-Крос Бірґіта роздягалася для Харрі.

Він лежав у ліжку, а вона стояла серед кімнати і, не зводячи з нього серйозних, майже сумних очей, поступово скидала з себе одяг. У Бірґіти були довгі ноги, струнке тіло й шкіра біла як сніг, особливо при такому освітленні. За прочиненим вікном гуло нічне місто — автомобілями, мотоциклами, звуками шарманок гральних автоматів і ритмом диско. І все це — з галасом суперечок, криків і брудної лайки — нагадувало сюрчання цвіркунів.

Бірґіта розстібала блузку — не надто повільно й зовсім не хтиво. Вона просто роздягалася.

«Для мене», — подумав Харрі.

Без одягу він бачив її і раніше, але сьогодні все було по-іншому. Вона була така вродлива, що Харрі нараз засоромився свого поки що ледь помітного подвійного підборіддя. Раніше він не розумів її соромливості: чому вона повністю роздягалася тільки під ковдрою і чому, коли вставала з ліжка, щоб іти в душ, прикривалася рушником. Потім зрозумів, що річ зовсім не в скромності чи соромливості. Просто має пройти час, щоб почуття усталилися, народилась довіра одне до одного. А сьогодні все по-іншому. Роздягання було ритуалом, і своєю голизною вона ніби показувала, яка вона вразлива, як вона йому довіряє.

Серце забилося сильніше. Почасти тому, що Харрі пишався і радів довірі цієї сильної вродливої жінки, почасти — від страху, що він негідний цієї довіри. Але найбільше — через те, що він зрозумів: усе, про що він думає і що відчуває, — тут, перед ним, у миготінні рекламних щитів, червоному, синьому й подекуди зеленому. На, дивися! Що, роздягаючись сама, вона роздягала його.

Залишившись зовсім без одягу, вона й далі стояла, і здавалося, її біла шкіра освітлює кімнату.

— Йди сюди, — покликав він голосом радше невиразним, ніж упевненим, відкидаючи ковдру.

Та Бірґіта не зрушила з місця.

— Дивися, — прошепотіла вона. — Дивися.

12

Гладка пані та розтин

Була восьма ранку. Коли Харрі після довгих умовлянь таки пропустили до палати, «Чинґісхан» ще спав. Але щойно Харрі зі скрипом підсунув до ліжка стілець, він розплющив очі.

— Доброго ранку, — привітався Харрі. — Як спалося? Пам’ятаєш мене? Я валявся на столі, і в мене були перебої з повітрям.

«Чинґісхан» застогнав. З широким білим бинтом довкола голови він мав не такий грізний вигляд, як тоді у «Крикеті», коли замірявся убити Харрі.

Харрі дістав з кишені крикетного м’яча:

— Я тут поговорив з твоїм адвокатом, і він сказав, що ти не маєш наміру позиватися з моїм колегою.

Харрі перекинув м’яча з правої руки в ліву.

— Враховуючи, що ти мене трохи не вбив, я, звісно, дуже стурбований долею мого рятівника. Але, якщо вірити твоєму адвокатові, справа в тебе виграшна. По-перше, він сказав, що ти не напав на мене, а тільки відштовхнув, захищаючи свого друга, якого я міг серйозно скалічити. По-друге, він стверджує: тобі надзвичайно пощастило, що ти відбувся черепно-мозковою травмою, бо міг би й ноги простягти від цього крикетного м’яча.

Він підкинув м’яч у повітря і зловив його перед самісіньким носом блідого силача.

— І знаєш — я з ним згоден. Влучно посланий з чотирьох метрів м’яч поцілив тобі просто в лоба. Вижив ти просто випадково, це той приклад, коли дурням щастить. Сьогодні адвокат телефонував мені на роботу — цікавився перебігом подій. Він вважає, цього вистачить для позову про відшкодування шкоди, у всякому разі якщо в тебе будуть тяжкі каліцтва. Ох ці мені адвокати, стерв’ятники, та й годі, — відтинають собі третину відшкодування, але він тобі, напевно, говорив. Я запитав, чому він не переконав тебе подати до суду. Сказав, це питання часу. От і я тепер думаю: це лише питання часу — еге ж, Чинґісе?

«Чинґіс» обережно похитав головою.

— No. Please go now,[60] — простогнав він.

— Чому? Що ти втрачаєш? Якщо ти станеш інвалідом, зможеш відсудити великі гроші. Адже ти судитимешся не з бідною вбогою приватною особою, а з державою. Я навіть перевірив — твоя особиста справа залишиться чистою. Хтозна, раптом присяжні підтримають тебе і ти станеш мільйонером. Отже, відмовляєшся?

«Чинґісхан» не відповів, тільки поглянув на Харрі з-під бинта сумними розкосими очима.

— Набридло мені тут сидіти, Чинґісе, тож буду лаконічний: після тієї бійки маю два зламаних ребра і проколоту легеню. Оскільки я був не в поліцейській формі, не пред’явив посвідчення, поводився не згідно з інструкцією, а Австралія дещо випадає з моєї юрисдикції, обвинувачення дійшло висновку, що я діяв як приватна особа, а не як поліцейський. Отже, я сам можу вирішувати, подавати на тебе до суду за грубе застосування сили чи ні. Тож ми знову повертаємося до твоєї незаплямованої — ну, майже незаплямованої — особової справи. Зараз над тобою висять шість місяців умовно за заподіяння тілесних ушкоджень, так? Плюс ще шість місяців. Разом рівно рік. Що ти вибереш: рік в’язниці чи розказати мені… — Він нахилився до вуха, що стирчало червоним грибом із забинтованої голови, і прокричав: —…ЩО, ЧОРТ ЗАБИРАЙ, ВІДБУВАЄТЬСЯ!

Харрі знову сів на стілець:

— Отже?

Маккормак стояв спиною до Харрі, схрестивши руки. Через густий туман вогні на вулиці здавалися розмитими, а рухи — сповільненими. Все місто скидалося на нечітку чорно-білу світлину. Лише якийсь стук порушував тишу. Харрі здогадався, що це Маккормак вистукує нігтями по зубах.

— Отже, Кенсинґтон був знайомий з Отто Рехтнаґелем. І ти це знав?

Харрі знизав плечима:

— Розумію, сер, мені слід було сказати раніше. Але я думав, що…

— …не твоє діло доповідати, з ким Ендрю Кенсинґтон знайомий, а з ким ні. А тепер, коли він зник з лікарні і ніхто не знає, де він, ти відчув, що тут щось не так?

Харрі ствердно кивнув спині.

Маккормак поглянув на нього у дзеркало. Потім плавним рухом обернувся до Харрі.

— Якийсь ти… — довершуючи плавний рух,