Читати книгу - "Дівчина, що гралася з вогнем"

безпеки! Як на зло, він узяв лікарняний, засів удома і не підходить до телефону.

— Може, він у лікарні?

— Не знаю. Ти пробувала коли-небудь отримати якусь інформацію у Службі безпеки? Вони навіть не кажуть, чи працює він у них.

— Ти не пробував телефонувати його батькам?

— Вони обоє померли. І дружини в нього нема. Є брат, але той живе в Іспанії. Просто не знаю, як мені до нього добратися.

Міа Берґман покосилася на свого друга. Вона вела машину по Шлюзу, намагаючись дістатися тунелю, що вів до Нюнесвеґена.

— У крайньому разі доведеться викинути шматок про Бйорка. Блумквіст вимагає, щоб усі, кого ми в чомусь звинувачуємо, дістали шанс висловити свою точку зору, перш ніж ми опублікуємо їхні імена.

— Було б шкода пропустити представника таємної поліції, який тягається з повіями. Як ти вчиниш?

— Постараюся його розшукати, звичайно. Ти сама як? Не нервуєш?

— Загалом, ні. За місяць у мене захист докторської, а я спокійна, як прокисле молоко.

— Ти знаєш свою тему. Чого ж тобі нервувати?

— Поглянь на заднє сидіння!

Даґ Свенссон обернувся і побачив там коробку.

— Міа! Вона надрукована! — вигукнув він.

У його руках опинилася надрукована дисертація під заголовком:

FROM RUSSIA WITH LOVE

Нелегальні канали постачання секс-рабинь,

організована злочинність

і відповідні дії суспільства

Міа Берґман

— Я думав, вона буде готова не раніше наступного тижня. Ой чорт! Треба буде вдома відкоркувати пляшку вина. Вітаю вас, докторе!

Він потягнувся до неї і знову поцілував у щічку.

— Тихше! Доктором я буду ще тільки за три тижні. І будь ласка, прибери руки, поки я веду машину.

Даґ Свенссон засміявся, але тут же знову став серйозним:

— До речі, щодо ложки дьогтю в бочці меду і так далі… Кілька років тому ти ж брала інтерв’ю у дівчини, яку звали Ірина П.

— Ірина П., двадцять два роки, із Санкт-Петербурга. Вперше приїздила сюди в дев’яносто дев’ятому році, потім побувала ще кілька разів. А що?

— Я сьогодні зустрів Гюльбрансена. Поліцейського, який ліквідував бордель у Сьодертельє.[43] Ти читала минулого тижня, що в каналі Сьодертельє виловили утоплену? Про це писали у вечірніх газетах. Вона виявилася Іриною П.

— Боже, який жах!

Обоє помовчали. В цей час вони проїздили Сканстулль.

— Вона згадується в моїй праці, — сказала нарешті Міа Берґман. — Під псевдонімом Тамара.

Даґ Свенссон розгорнув «From Russia with love» на тій частині, в якій були різні інтерв’ю, відшукав там Тамару і заглибився в читання. Машина тим часом проїхала площу Гюллмарсплан і Глобен.[44]

— Її привезла до Швеції людина, яку ти називаєш Антоном.

— Я не можу називати справжніх імен. Мене вже попередили, що на захисті це може викликати критичні зауваження, але я не можу видавати дівчат. Їх можуть за це вбити. І тому я не можу називати імен клієнтів, що користувалися їхніми послугами, інакше можна буде вирахувати, з ким з дівчат я розмовляла. Тому в усіх конкретних прикладах я наводжу псевдоніми і прибираю всі деталі, на підставі яких можна було б ідентифікувати окремих персонажів.

— Хто такий Антон?

— Імовірно, його звуть Зала. Мені так і не вдалося з’ясувати його особу, але думаю, що він поляк або югослав і насправді його звуть якось інакше. Я розмовляла з Іриною П. чотири чи п’ять разів, і лише при нашій останній зустрічі вона його назвала. Вона збиралася змінити життя і кинути своє заняття, але страшенно його боялася.

— Гмм, — відгукнувся Даґ Свенссон.

— Що ти хочеш сказати?

— Та так… Недавно мені доводилося чути це ім’я.

— Яким чином?

— У мене була зустріч із Сандстрьомом, одним з тих самих клієнтів. Він журналіст. Рідкісна паскуда, мушу сказати!

— Чому?

— Взагалі-то він і не журналіст навіть. Він робить рекламні брошури для різних підприємств. Але він поведений на фантазіях про насильство і здійснював їх із цією дівчиною…

— Знаю. Я ж сама брала в неї інтерв’ю.

— А ти відзначила, що він зробив для Інституту охорони здоров’я макет інформаційного буклету про заразні хвороби, що передаються статевим шляхом?

— Цього я не знала.

— Я зустрічався з ним минулого тижня. Коли я виклав перед ним усю документацію і запитав, чому він користується неповнолітніми повіями з країн Східного блоку для здійснення своїх сексуальних фантазій про насильство, він спочатку був абсолютно розчавлений.

— І що ж виявилося?

— Сандстрьом потрапив у таку ситуацію, коли йому довелося бути не тільки клієнтом, а й виконувати доручення мафії сексуальних послуг. Він назвав мені імена, які були йому відомі, зокрема Зала. Ніяких подробиць про нього він мені не розповідав, але ім’я досить незвичне.

Міа покосилася на Даґа.

— І ти більше нічого про нього не знаєш? — спитав Даґ.

— Ні, мені так і не вдалося з’ясувати нічого конкретного. Але його ім’я часом спливає то тут, то там. Дівчата, схоже, жахливо його бояться, і жодна не погодилася бодай щось про нього розповісти.

Розділ 09

Неділя, 6 березня — п’ятниця, 11 березня

Увійшовши до їдальні, доктор А. Сиварнандан з порога побачив Хольгера Пальмґрена і Лісбет Саландер — ті сиділи, схилившись над шахівницею. Лісбет узяла собі за правило відвідувати хворого раз на тиждень, найчастіше в неділю. Вона приїздила на третю годину і проводила з ним кілька годин за шахами, а йшла близько восьмої вечора, коли йому потрібно було лягати спати.

Доктор А. Сиварнандан помітив, що в спілкуванні з Пальмґреном вона не виявляє турботливості, звичайної щодо тяжкого хворого, та й узагалі ніби як не вважає Хольгера за хворого. Навпаки, вони, здавалося, постійно підштрикували одне одного, а вона ще й дозволяла йому догоджати їй, наприклад приносити їй каву.

Доктор А. Сиварнандан насупив брови. Він ніяк не міг розібратися в цій дивній дівчині, яка називала себе прийомною дочкою Хольгера Пальмґрена. У неї була дуже незвичайна зовнішність, а на всіх навколо вона дивилася з неприхованою підозріливістю і не розуміла жартів. Вести з нею звичайну розмову було неможливо: якось він запитав її, ким вона працює, але вона ухилилася од відповіді.

Через кілька днів після своїх перших відвідин вона повернулася з пачкою паперів з приводу створення спеціального фонду сприяння центру в реабілітації Хольгера Пальмґрена. Головою фонду був якийсь адвокат з Гібралтара, правління складалося з голови, теж адвоката з Гібралтара, і ревізора Хуго Свенссона із Стокгольма. Фонд мав у своєму розпорядженні два з половиною мільйони крон, до яких доктор А. Сиварнандан діставав доступ з метою надання Хольгерові Пальмґрену якнайкращих можливостей для лікування. У разі потреби доктор А.