Читати книгу - "Худий"

про Джулію Вулф та її вбивство і що, передаючи акції й чек, просто висловив бажання забезпечити Мімі та дітей і, хоч повідомив, що від'їздить, не сказав ні куди, ні коли. Складалося враження, що Мімі була байдужа загальна невіра її словам. Посміхаючись, вона скінчила:

— Загалом він дуже милий, але геть божевільний.

— Тобто ви хочете сказати, що він справді хворий? — спитав Гілд. — Не просто нестриманий?

— Так.

— Чому ви так вважаєте?

— О, досить трохи пожити з ним, щоб відразу збагнути — він несповна розуму, — безтурботно відказала вона.

Гілда, схоже, не задовольнила така відповідь.

— Як він був одягнений?

— Коричневий костюм, коричневі пальто і капелюх та, якщо не помиляюсь, коричневі черевики, біла сорочка, сіра краватка з червоними чи рудувато-коричневими візерунками.

Гілд кивнув головою до Енді.

— Піди розпитай.

Енді вийшов.

Замислено насупившись, Гілд поскріб підборіддя. Всі мовчки за ним стежили. Зрештою він подивився на Мімі та Маколея, зовсім не помічаючи мене, й запитав:

— Чи не знайомі вам ініціали Д. У. К.?

Маколей повільно похитав головою.

— Ні, — сказала Мімі. — А що?

Гілд тепер покосився в мій бік.

— Ну?

— Ні, не знайомі.

— А що? — перепитала Мімі.

— Спробуйте пригадати, — наполягав Гілд. — Власник цих ініціалів мусив мати справи з Уайиентом.

— Як давно? — поцікавився Маколей.

— Важко сказати напевно. Кілька місяців, а може, й кілька років тому. Великий, довготелесий, опасистий і скоріше за все кульгавий чоловік.

Маколей знову похитав головою.

— Не пригадую такого.

— Я також, — підхопила Мімі, — одначе згораю від цікавості. Поясніть, у чому справа.

— Звісно, поясню. — Гілд витяг з кишені жилетки сигару, розглянув і сховав назад. — Такого вигляду небіжчика поховано під підлогою лабораторії Уайнента.

— А-а, — озвався я.

Мімі затулила рота рукою, очі її оскляніли й округлилися.

— Ви певні? — похмуро спитав Маколей.

Гілд зітхнув.

— Як відомо, абсолютної істини не існує, — втомлено відказав він.

Маколей спалахнув і дурнувато вишкірився.

— Безглузде запитання. Як вам вдалося розшукати його… цей труп?

— Гм, містер Чарлз постійно натякав, що необхідно ретельніше оглянути лабораторію. Знаючи, що містер Чарлз із тих, хто знає більше, ніж розповідає, я послав зранку туди кількох агентів зробити обшук. Раніше ми вже робили це там, одначе нічого не виявили. Цього разу я наказав підлеглим оглянути кожну порошинку, підстьобнутий словами містера Чарлза. І він таки мав рацію. — Гілд холодно подивився на мене. — Крок за кроком вони обстежували приміщення, аж поки помітили, що цементна підлога в одному з кутків виглядає поновленою, зламали її й знайшли рештки містера Д. У. К. Що ви на це скажете?

— Гадаю, це блискуча здогадка Чарлза, — відповів Маколей. — Як це ти…

— Думаю, ви помиляєтесь, — урвав його Гілд. — Називаючи це лише здогадкою, ви принижуєте талант містера Чарлза.

Здивований тоном поліцейського, Маколей запитально подивився на мене.

— Що я не повідомив лейтенанта про нашу з тобою ранкову розмову, мене поставили в куток, — пояснив я.

— Саме так, — спокійно погодився Гілд, — окрім усього іншого.

Мімі вибухнула реготом, а коли Гілд вирячився на неї, винувато йому осміхнулась.

— Як було вбито містера Д. У. К.? — запитав я.

Гілд завагався, наче роздумуючи, чи варто відповідати, тоді стенув дужими плечима й сказав:

— Не знаю, ні як, ні коли його вбито, бо ще не бачив трупа, власне — жалюгідних решток, а експертизу поки не зроблено.

— Жалюгідних решток? — перепитав Маколей.

— Так. Тіло порізали на шматки й поховали у вапні, так що лишилися самі кістки, згідно з рапортом, одначе згорнутий одяг, покладений поруч з убитим, більш-менш зберігся і може нам дещо прояснити. Зберігся також шматок ціпка з гумою на кінці. Тому нам і спало на думку, що вбитий міг накульгувати й… — Він затнувся, побачивши Енді. — Ну?

Той похмуро похитав головою.

— Ніхто не бачив, ні як він зайшов, ні як вийшов. Пригадуєте жарт про такого худющого чоловіка, що він мусив двічі проходити повз одне і те саме місце, щоб відкинути тінь?

Я сумно посміхнувся і зауважив:

— Звичайно, Уайнент не настільки худий, але й не товстіший за папір, на якому виписано чек або надруковано листи.

— Що це значить? — запитав Гілд — краска вкрила його обличчя, очі дивилися роздратовано і підозріло.

— Він мертвий. І давно. А живе лише на папері. Можу навіть закластися, що то його кістки поховано з одягом опасистого кульгавого.

Маколей нахилився до мене.

— Ти впевнений, Чарлзе?

— Що за вигадки? — прогарчав Гілд.

— Б'ємося об заклад. Ну, хто б це морочився з трупом і залишив те, від чого позбавитись якнайлегше — незайманий одяг, щоб його…

— Та він не такий уже й незайманий. Дещо…

— Звичайно, ні. Інакше викликало б підозру. Він пошкоджений рівно настільки, щоб повідомити потрібні речі. Іду на парі, що ініціали добре видно.

— Не знаю, — не так впевнено відповів Гілд. — Вони були на пряжці від паска.

Я розреготався.

— Та це нісенітниця, Ніку! — гнівно скрикнула Мімі. — Як то може бути Клайд? Тобі ж бо відомо, що він сьогодні приходив до мене. Ти ж знаєш, що він…

— Ш-ш-ш. Нерозумно з твого боку підігрувати, — сказав я. — Уайнент мертвий, твої діти його спадкоємці й одержать набагато більше, ніж те, що лежить у тебе в шухляді. Нащо тобі частина пограбованого, коли ти можеш отримати все?

— Не розумію, про що ти, — відповіла вона, біла як крейда.

— Чарлз вважає, — втрутився Маколей, — що Уайнента сьогодні тут не було, а цінні папери й чек вам передав хтось інший або ж ви їх поцупили. Я не помиляюся? — звернувся він до мене.

— Анітрохи.

— Та це безглуздо! — наполягала Мімі.

— Поміркуй сама, Мімі, — зауважив Я. — Припустімо, Уайнента три місяці тому вбито, а його труп заховано під виглядом іншого. Всі гадають, що Уайнент кудись поїхав, залишивши довіреним Маколея. Гаразд. Таким чином, все майно переходить до рук Маколея назавжди — принаймні поки він його остаточно не привласнить, адже ти не маєш навіть…

Маколей підхопився на ноги й кинув:

— Не знаю, до чого ти ведеш, Чарлзе, тільки я…

— Заспокойтеся, — зупинив його Гілд. — Дайте йому висловитися.

— Це він убив Уайнента, Джулію і Нунгейма, — запевнив я Мімі. — Чого ти бажаєш? Стати його наступною жертвою? То знай, що відколи ти погодилась допомогти йому, сказавши, що бачила живого Уайнента, — це було найслабкіше місце в його плані, а ти стала єдиним свідком, який бачив Уайнента після жовтня, — він уже б не дав тобі змінити своє свідчення — для цього досить було б убити тебе з того самого пістолета, зваливши все на Уайнента. І заради чого ти пішла