Читати книгу - "Сильмариліон"

184
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 131
Перейти на сторінку:
боці тієї вузької ущелини, де короткий і пінистий потік Рінґвіл стрімголов мчав із Високого Фароту простісінько в Нароґ, Фінрод заснував Нарґотронд. Але за якихось двадцять п’ять ліг на схід од вузької ущелини Нарґотронда, нижче від Озер, Сіріон линув із півночі стрімким водоспадом, а тоді зненацька поринав під землю у великий тунель, вибитий у грунті вагою спадних вод; і знову з’являвся на поверхні за три ліги на південь, із гамором та хмарою бризок вириваючись із камінних арок біля підніжжя пагорбів, які отримали назву Ворота Сіріону.

Цей переділ називався Андрам, Довга Стіна від Нарготронда до Рамдалу, Кінця Стіни, у Східному Белеріанді. Та що далі на схід, то менш стрімким він ставав, бо долина Ґеліону поступово хилилася на південь, а на цілій течії Ґеліону не було ні водоспаду, ні порогів, і він завжди плинув швидше за Сіріон. Поміж Рамдалом і Ґеліоном був єдиний, доволі високий, пагорб із пологими схилами; і звався він Амон-Ереб. На Амон-Еребі загинув Денетор, володар оссіріандських нандорів, котрі прийшли на допомогу Тінґолові у війні з Морґотом у ту пору, коли орки як військова сила вперше ступили на терени освітленого зорями Белеріанду, порушивши його спокій; і на тому самому пагорбі після великої поразки оселився Маезрос. На південь від Андраму, між Сіріоном і Ґеліоном, лежала дика земля, поросла хащистим лісом, в який ніхто не входив, хіба могло забрести подекуди кілька Темних ельфів; звалася та земля Таур-ім-Дуінат, Ліс Межиріччя.

Ґеліон був величною рікою; вона брала початок із двох джерел і мала попервах два рукави: Малий Ґеліон витікав од Пагорба Гімрінґ, а Великий Ґеліон витікав од Бескида Рерір. Від місця, де зливались обидва рукави, Ґеліон плив на південь упродовж сорока ліг, а тоді в нього впадали притоки; і ще до того, як сягнути моря, він був удвічі довший за Сіріон, але не такий широкий і повноводий, адже в Гітлумі та Дортоніоні, водами яких живився Сіріон, випадало більше дощу, ніж на сході. З Еред-Луіну збігали шість приток Ґеліону: Аскар (пізніша назва — Ратлоріель), Талос, Леґолін, Брілтор, Дуілвен і Адурант — бистрі та збурунені потоки, які стрімко спадали з гір; і між Аскаром на півночі й Адурантом на півдні, поміж Ґеліоном і Еред-Луіном лежала далека зелена країна Оссіріанд, Земля Семиріччя. І от у точці майже на середині течії потік Адурант розділявся, а тоді зливався знову; й острів, оточений його водами, називався Тол-Ґален, Зелений Острів. Там після повернення оселилися Берен і Лутіен.

В Оссіріанді під захистом річок жили Зелені ельфи; бо, за винятком Сіріону, Улмо любив Ґеліон понад решту вод західного світу. Ельфи Оссіріанду так добре знали ліс, що чужинець міг пройти з кінця в кінець їхньою землею, не побачивши жодного з них. Навесні й улітку вони вбирались у зелене, і пісні їхні долинали навіть до протилежного боку вод Ґеліону; тому нолдори нарекли ту країну Ліндон, край музики, а тамтешні гори — Еред-Ліндон, адже вони вперше побачили їх із Оссіріанду.

На схід від Дортоніону узграниччя Белеріанду були найбільш відкритими для атаки, і лише з півночі долину Геліону захищали невеликі пагорби. У тому краю, на Рубежі Маезроса й далі, мешкали сини Феанора з чисельним народом; їхні вершники частенько заїжджали на розлогу північну рівнину — широкий і безлюдний Лотлан на сході від Ард-ґалену — на випадок, якби Морґот надумав здійснити вилазку в напрямку Східного Белеріанду. Головна цитадель Маезроса була на Пагорбі Гімрінґ, Вічнохолодному; і був то бездеревий пагорб із пласкою верхівкою та широкими уступами, оточений меншими горбиками. Поміж Гімрінґом і Дортоніоном пролягав надзвичайно стрімкий із заходу Аґлонів Прохід, який слугував входом до Доріату; крізь нього з півночі завжди віяв сильний вітер. Але Келеґорм і Куруфін укріпили Аґлон, осівши там із великим військом, і володіли цілим Гімладом на півдні між Рікою Арос, що починалася на Дортоніоні, та її притокою Келон, що спускалася з Гімрінґу.

Територією між рукавами Ґеліону опікувався Маґлор, тут в одному місці пагорби всі разом западались, і саме тудою орки прокрались у Східний Белеріанд перед Третьою Битвою. Тому нолдори утримували на рівнинах у тому місці сильну кінноту; а народ Карантіра спорудив фортецю в горах на схід од Маґлорової Пустки. Там Бескид Рерір (а довкола нього і безліч менших пагорбів) виступав на захід із основної гряди Еред-Ліндону, а в куті, утворюваному Реріром і Еред-Ліндоном, лежало озеро, затінене горами з усіх сторін, окрім півдня. То було Озеро Гелеворн, глибоке і темне, біля якого мешкав Карантір; а значну територію поміж Ґеліоном і горами та поміж Реріром і Рікою Аскар нолдори називали Тарґеліон, що означає Землі по той бік Ґеліону, або Дор-Карантір — Земля Карантіра; саме там нолдори вперше зустріли гномів. Але до того Сірі ельфи називали Тарґеліон Талат-Руненом, Східною Долиною.

Тож сини Феанора на чолі з Маезросом володіли Східним Белеріандом, але їхній народ у той час жив головно на півночі тієї землі, а на південь заїздив, хіба щоби пополювати в зеленоліссі. Там оселились Амрод і Амрас, які, доки тривала Облога, рідко бували на півночі; туди також іноді добувалися, навіть іздалеку, інші ельфійські володарі, бо земля та була хоч і дика, зате надзвичайно прекрасна. Серед них найчастішим гостем був Фінрод Фелаґунд, адже він дуже любив мандрувати, й діставався аж до Оссіріанду, і здружився із Зеленими ельфами. Проте ніхто з нолдорів ніколи не перетинав Еред-Ліндону, гір, до яких сягали їхні володіння; тож до Белеріанду надходило мало новин про те, що діялось у східних краях.

Розділ XV. Про нолдорів Белеріанду

Уже мовлено про те, як Турґон із Неврасту під проводом Улмо знайшов приховану долину Тумладен; вона (як стало відомо пізніше) лежала на схід од верхніх вод Сіріону в оточенні гір, високих та стрімких, і жодна жива істота, крім орлів Торондора, не бувала там. Проте у глибині попід горами пролягав у темряві світу шлях, прокладений водами, які витікали звідтіль, аби злитися з потоками Сіріону. Його і знайшов Турґон, і дістався цим шляхом до зеленої рівнини в середгір’ї, і побачив, що стояв там острів-пагорб із твердого гладенького каменю; в давнину-бо долина ця була велетенським озером. Тоді Турґон збагнув, що знайшов бажане місце, і постановив спорудити тут — на згадку про Тіріон на Туні — прекрасне місто; проте він повернувся до Неврасту і жив там спокійно, хоча насправді тільки й міркував, як би то втілити задумане.

Одначе після Даґор-Аґларебу хвилювання, що його Улмо вселив у

1 ... 44 45 46 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сильмариліон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сильмариліон"