Читати книгу - "Рушниці Авалона"

поки голова моя, здавалося, не розкололася від болю. Я мало не втратив свідомості, і тоді навпаки розколовся навколо мене світ. Не можу сказати, що відчуття було з приємних, але результат очевидний.

— Я запам'ятаю, — сказав він. Ти збираєшся порозумітися з Бенедиктом?

— Ні. Нічого нового він від мене не почує. Тепер він трохи охолов, так що нехай сам у всьому розбереться. До того ж мені не хочеться ризикувати. Поєдинок з Бенедиктом не входить в мої плани. І я буду противитись всякій спробі з його сторони увійти зі мною в контакт.

— Що буде з Амбером, Корвін? Що буде з Амбером?

Я опустив очі.

— Не вставай на моєму шляху, коли я повернуся, Жерар. Повір, у тебе не буде жодного шансу завадити мені.

— Корвін… Ні, почекай. Прошу тебе, одумайся. Не нападай зараз на Амбер. Держава в небезпеці.

— Мені дуже шкода, Жерар. За останні п'ять років я думав про це більше, ніж ви всі разом узяті.

— Що ж, тоді мені теж шкода.

— Вибач, мені пора.

Він кивнув.

— До побачення, Корвін.

— До побачення, Жерар.

Через кілька годин сонце сховалося за пагорбом, настали сутінки. Я встав, обтрусив куртку, одягнув її, погасив недопалок і викинув порожню сигаретну пачку. Будинок як і раніше не подавав ознак життя — за пилені скла не загорілися світлом, вибите вікно залишилося вибитим. Я повільно пішов вниз по схилу горба.

Будинок Флори в Вестчестері був давно проданий, чого і слід було очікувати. У неї більше не було причин залишатися на Відображенні Земля. Вона успішно впоралася з роллю наглядача, отримала обіцяну нагороду і тепер жила в Амбері.

Мене дратувала думка про те, що Флора весь час перебувала поруч зі мною, а я про це не знав.

Я довго вагався, обдумуючи, чи не поговорити мені з Рендомом, і прийшов до висновку, що це безглуздо. Я, звичайно, із задоволенням вислухав би останні новини, але вони ніяк не могли вплинути на хід подій. Я був впевнений, що можу довіряти Ренді, адже він здорово мені допоміг, і хоча його важко було назвати альтруїстом, він зробив для мене більше, ніж будь-хто інший. Зараз Рендом одружився, і в Амбері його не любили, але терпіли. Швидше за все він з радістю прийме будь-яку мою пропозицію; але, зваживши всі «За» і «Проти», я вирішив поговорити з ним при особистій зустрічі.

Я дотримав слова і противився всяким спробам контакту, а набридали мені по кілька разів на день протягом перших двох тижнів. Потім мене залишили у спокої. Захотілося поживитися моїми думками, дорогі братчики? Слуга покірний!

Я підійшов до будинку ззаду, протер скло рукавом. Я вів спостереження з пагорба ось уже третій день, і мені здавалося неймовірним, що тут хто-небудь живе. Все ж…

Я заглянув усередину.

Безлад був моторошний, половини речей бракувало. Я обійшов веранду і посмикав за ручку дверей. Замкнено. Я посміхнувся.

Дев'ятий ряд цегли від низу, четверта збоку. Ключ ніхто не знайшов. Я витер його об куртку, відкрив двері і увійшов в будинок.

Всюди лежав товстий шар пилу. У каміні валялися банки з-під кави, поламана бутербродниця і засохлий шматок сосиски, а також різноманітні дари природи, що потрапили через трубу. Я закрив заслінку.

З других дверей був виламаний замок. Я наліг на них плечем і переконався, що вони забиті зсередини. На стіні в передпокої було написано непристойне слово. Я пробрався на кухню. Там панував хаос. Все, що не вкрали, лежало на підлозі. На лінолеумі залишилися глибокі подряпини, які свідчили, що холодильник і електробатареї тягли волоком.

Я позадкував, вийшов з кухні і попрямував до майстерні. Порожньо. Проходячи по будинку, я з подивом побачив в спальні ліжко і два дорогих крісла.

У кабінеті мене чекав ще один приємний сюрприз: звідси майже нічого не винесли, і письмовий стіл, як завжди, був завалений всякою всячиною. Запаливши цигарку, я підійшов до нього і сів у крісло. Мої книги стояли на полицях. Ніхто не краде книг, окрім старих друзів, а…

Я не повірив своїм очам. Схопившись на ноги, я підійшов майже впритул до стіни, боячись помилитися.

Прекрасна гравюра Йошітоші Морі висіла на колишньому місці — охайна, елегантна, пристрасна. Невже нікому не спало на думку, що це — одна з найдорожчих речей…

Охайна?

Я глянув на раму, провів по ній пальцем.

Занадто охайна. Єдиний предмет в будинку, на якому не було ні пилу, ні бруду.

Я оглянув раму ретельним чином і, не виявивши вибухових пристроїв, зняв її з гака і поклав на підвіконня. Ділянка стіни, на якій вона висіла, була курною і брудною.

Я повернувся до столу і сів у крісло. Комусь хотілося мене налякати, і він свого домігся. Цей хтось забрав гравюру Морі, тримав її в чистоті і порядку — за що я був йому дуже вдячний, — а потім, зовсім недавно, повісив її на старе місце. Значить, мене тут чекали.

Але в такому разі навіщо про це попереджати? Щоб я сховався? Нісенітниця якась. Якщо я потрапив у пастку, вона вже зачинилися. Я витягнув пістолет з кишені штанів і засунув його за пояс. Ніхто не міг знати, що я сюди повернуся. Я і сам цього не знав. Важко пояснити почуття, яке мною керувало, коли я вирішив ще раз глянути на будинок, в якому прожив всього кілька років.

Припустимо, невідомий повісив гравюру Морі на старе місце, знаючи, що вона мені дорога, і лише припускаючи, що я за нею повернуся. Що ж, він виявився правий. Але на мене ніхто не напав, а отже, це була не пастка. Що ж тоді?

Повідомлення. Важливе повідомлення.

Яке? Де? І головне, хто?

Найнадійнішим схованкою в будинку, якщо його не виявили, був сейф. Подивимося. Я підійшов до протилежної стіни, відсунув дерев'яну панель, набрав на циферблаті код, зробив крок убік і обережно відчинив дверцята старої тростиною, валялися на підлозі.

Вибуху не сталося. Втім, я не сумнівався, що його не буде.

У сейфі лежали кілька сотень доларів, листи, цінні папери, розписки.

І конверт. Щільний білий конверт, на самому видному місці.

На конверті було написано моє ім'я.

— Брат Корвін, — прочитав я на листку паперу, — якщо ти читаєш цей лист, значить ми все ще думаємо більш-менш однаково, і я можу передбачити твої вчинки. Я дякую тобі за позичену гравюру Морі — наскільки я розумію, одну з двох причин, по яких ти можеш повернутися на це огидне Відображення. Мені дуже не хочеться віддавати її, так