Читати книгу - "Мелодія кави у тональності кардамону"

від неї радісний блиск в очах.

Адам підійшов до Анни відразу по тому, як пішла його сестра, мовчки взяв під руку і повів у бічну вуличку.

— Так не може продовжуватись, — він нахилився до неї, і в якусь мить Анні здалося, що він її поцілує. — Мушу серйозно з тобою поговорити.

— Поговорити? Тут? — вона ледь відступила і спробувала застережним поглядом втримати Адама на віддалі. — Тут надто багато людей.

— Добре, відійдемо кудись трохи далі.

Пройшовши Жидівською вулицею[29] повз синагогу, Адам зупинився біля зброївні[30]. У суботу тут було малолюдно, а ймовірність побачити когось знайомого була мінімальною.

— Я знайшов тобі місце компаньйонки при старшій пані. Думаю, вже незабаром ти переїдеш до неї.

Анна майже з острахом глянула на нього.

— Ви забираєте мене від своєї сестри?

— А хіба ти не знала, що мешкаєш там тимчасово?

— Знала, — Анна розгублено глянула на сніг, який лежав на даху зброївні, і відвела погляд. — Просто ваша сестра дуже до мене добра.

— У пані Беати тобі буде не гірше, аніж у Терези. Близької родини у неї немає, і вона погодилася тобою заопікуватися. Якщо поводитимешся розумно, то матимеш не лише добре утримання, але й сердечне ставлення до себе.

Зітхнувши, Анна знов втупилася поглядом кудись у мур зброївні.

— Чому ви вважаєте, що я того потребую?

— Я не думаю, я знаю. Тобі не варто залишатись у моєї сестри. Її чоловік знає про наші з тобою стосунки.

Від несподіванки Анна аж рот відкрила.

— Як знає? Звідки?

— Я сам йому сказав. Це не Тереза, яка ще довго не бачитиме очевидного. Зрештою, він усе одно мовчатиме. У нас із ним свої порахунки і спільні інтереси. Псувати дружні відносини через те, що я привів до нього додому свою коханку, ніхто з нас не збирається.

Кусаючи губи і намагаючись не виказати себе, Анна відвернулася. Доки Адам поводитиметься з нею, як із забавкою? Що за характер? А найгидкіше те, що вона його любить навіть таким. Очевидно, проблема в ній самій, а не в характері Адама. Це вона дозволяє йому робити все це.

Адам легенько взяв її за руку.

— Ти мене запитала — я відповів. Відповідь цинічна, але, як на мене, вона краща, ніж якби я намагався тебе обманювати.

— Принаймні, ви могли б мене попередити.

— І що б то змінило? Хіба те, що ти б уже не почувалася там комфортно.

Він уважніше придивився до Анни. Вона ображається на нього? За що? За те, що він намагається опікуватися нею? Цікаво, що тут поганого? Жодна жінка не здатна довго миритися з невлаштованістю власного життя. Коли-небудь Анна теж це зрозуміє, і тоді йому знов доведеться добре подумати над тим, щоб не втратити її для себе. Невинне захоплення стає дедалі серйознішим. Очевидно, Анна ввійшла в його життя у такий момент, коли йому дуже потрібні ці відчуття та зміни. Цікаво, чому йому залежить саме на ній? Ще й досі не міг того зрозуміти. А може, й не варто нічого розуміти. Вона молода, гарна, і йому хочеться мати її біля себе.

Вловивши щось дивне у поводженні Адама, Анна мимоволі занепокоїлася. Чому він мовчить? Чому так уважно вивчає її? Може, розсердився?

— Ти стала ще гарнішою, — раптом озвався він. — Спокійне життя пішло тобі на користь.

Адам обережно зняв із її руки рукавичку.

— Шкода, що зараз я ще не можу взяти тебе до себе, — торкався її шкіри дуже обережно, аж вкрадливо, лише ледь-ледь. — Я скучив за тобою. Знаєш?

Анна здивовано глянула на нього. Скучив? Аж так сильно? Але…

Десь позаду з даху зсунувся великий шматок мокрого снігу, вдарився об землю і, розлетівшись на дрібні грудки, захляпав їх із Адамом бризками.

Анна злякано сахнулася і забрала долоню з руки Адама.

— Я мушу йти. Як я потім пояснюватиму, де була стільки часу?

Вона взяла Адама під руку і, боячись спізнитись, так поспішала, що вже за чверть години вони підіймалися сходами до помешкання Терези, а Анна засапалася так, що насилу переводила подих.

— Зачекай. Куди ти летиш? — Адам притримав її за руку. — Ніхто за тобою не женеться.

Зупинившись на сходинку вище від нього, Анна заперечно хитнула головою.

— Мені не можна тут затримуватись. Нас побачать і…

Адам притягнув її на себе і, не зустрівши жодного опору, поцілував.

— О, Боже, що ж ви таке робите? — приглушено проговорила вона і на мить притиснулася до нього сильніше. — Тут не можна таке робити.

Адам усміхнувся.

— Хто там знає, що насправді можна робити, а що ні.

Випручавшись із обіймів, Анна збігла сходами вгору і раптом, не втримавшись, озирнулася. Чомусь саме зараз особливо гостро зрозуміла: все, що з нею відбувається, — це не фантазія, не гра, не мрія, а її власне, реальне життя, з усіма його плюсами та мінусами, з усіма несподіванками та змінами, з можливістю втрат і неможливістю тривалого щастя. Це життя вже нікуди не дінеться, не минеться, як сон на ранок, від нього не заховаєшся у вигаданому світі, не переграєш і не перепишеш начисто. Залишається хіба покластися на милість Божу і з головою поринути у вир забороненого кохання.

Частина четверта

Фортисимо

Розділ 1

Від того дня, як Анна востаннє бачилася з Адамом, проминув місяць, і вона вже почала звикати до життя компаньйонки пані Беати. Навіть прихилилася до цієї старшої пані. Приємна на вигляд, невисока на зріст, пані Беата давно розміняла восьмий десяток, проте виглядала жвавою та міцною, а головне — була при здоровому глузді, твердій пам’яті й мала абсолютно неконфліктний характер. Не псували її навіть дрібні дивацтва та не завжди зрозуміле поводження. Уже за тиждень-другий Анна цілком спокійно співіснувала з тими дивацтвами і не брала їх близько до серця. Приватне життя господині було зручним, розміреним та комфортним — тобто, саме таким, якого найдужче хотілося. У чітко встановлені години — сніданок, обід, вечеря; за необхідності — дрібні побутові справи чи візити до знайомих, за гарної погоди — неквапні прогулянки в парку, після обіду — кількагодинний відпочинок, а ввечері — невинна гра в карти, читання книжок або писання листів. Незабаром Анна почувалася тут так, ніби отримала міцний ґрунт під ногами. Трохи непокоїло лише те, що вони з Адамом все ще не бачилися, проте тепер ця розлука не здавалася нестерпною. Таємно, через посильного, Адам передавав їй листи, і, декілька разів на день перечитуючи їх, Анна відчувала, що