Читати книгу - "Тінь перемоги"

Не боюся повторити: штаб - це мозок. Удар по штабі, це - ковадлом по черепу. Щоб позбавити противника приємної можливості бити ломом або розвідним ключем по вашій голові, ви зобов'язані свій штаб заховати і захистити. Противник не повинен знати хто, де й коли приймає рішення, в чому вони полягають, коли і як передаються виконавцям.

Прийнято вважати, що робота начальника штабу зводиться до добування, збирання, вивчення, обробки, відображення, аналізу та оцінки обстановки, підготовки рішень, наказів, планування бойових дій, організації взаємодії, контролю за виконанням. Це так. Але це не все. І це навіть не головне. Ви можете придумати геніальні плани, але до військ вони не дійдуть. Яка користь від такої геніальності? Тому перед тим, як приймати рішення, треба створити систему управління, тобто місця, де ви будете рішення приймати, і канали зв'язку, за якими прийняті рішення будуть передаватися виконавцям. Простіше кажучи, перш, ніж думати над тим, вправо кермувати чи вліво, треба мати на руках кермове колесо. Робота начальника будь-якого штабу повинна починатися не з прийняття мудрих рішень і віддачі геніальних наказів, а зі створення системи управління військами. Ця система повинна бути стійкою, невразливою, потайливою. Це перша турбота начальника будь-якого штабу, від батальйону і вище. Начальник будь-якого штабу особисто відповідає за обладнання, маскування, охорону і оборону командного пункту та вузла зв'язку.

Маючи це на увазі, повернемося до превеликого полководця ХХ століття Георгія Костянтиновича Жукова, який 13 січня 1941 року був призначений на пост начальника Генерального штабу РСЧА.

Якщо ви водій, якщо ви отримали від попередника старий самоскид, то насамперед цікавитеся: чи є в ньому місце для водія? Чи є кермо, важелі й педалі? Смію припустити, що, отримавши призначення в Генеральний штаб, великий стратег Жуков насамперед запитав: а де буде моє робоче місце в разі війни? Де той підземний командний пункт, в якому я буду перебувати в останні години світу, в перші і всі наступні миті, дні і роки війни? Не зі свого ж високого кабінету я буду керувати війною! Де вони, заховані від ворожих очей і надійно захищені бункери для моїх помічників, для операторів, розвідників, шифрувальників, зв'язківців і всієї іншої штабної братії?

Командний пункт Генерального штабу повинен бути прикритий, захищений, і від ворожого погляду захований. Отже, де ж підземні бетонні каземати для Генерального штабу і його видатного начальника?

Я припустив, що великий стратег такі питання задав. Але моє припущення виявилося помилковим. Великий стратег таких питань не поставив. Жуков не цікавився, звідки і як він буде керувати відбиттям гітлерівської навали. Він сидів у Генеральному штабі день, два, тиждень, місяць, п'ять місяців. Він ніяк не міг збагнути, що Червоною Армією все ж треба буде якось управляти в ході війни, а для цього треба створювати систему управління. Починати треба з командного пункту Генерального штабу. Одночасно треба вимагати від командувачів військових округів, флотів, армій і флотилій, щоб вони теж побудували, обладнали й замаскували свої командні пункти. Систему командних пунктів треба об'єднати вузлами і лініями зв'язку, які теж повинні бути добре прикриті від будь-якої небезпеки, захищені і заховані.

У Червоній Армії існувала чудово налагоджена система управління бойовими діями в ході загарбницької війни на чужій території. Для наступальної війни були підготовлені командні пункти в поїздах. Ці командні пункти можна було рішуче і швидко переміщати слідом за військами. Для цих рухомих командних пунктів уже в мирний час поблизу державних кордонів були підготовлені укриття з виходами підземних кабелів урядового зв'язку. Були також створені поїзди зв'язку, які могли розгортати вузли стратегічної системи зв'язку в районах розташування поїздів управління. Для захисту рухомих командних пунктів та поїздів зв'язку були сформовані дивізіони, як звичайних бронепоїздів з танковим озброєнням, так і дивізіони зенітних бронепоїздів.

А для війни оборонної не було зроблено нічого. Система управління бойовими діями Червоною Армією в оборонній війні геть відсутня.

Сам Жуков ситуацію описує так. «При вивченні навесні 1941 року стану справ з'ясувалося, що в Генерального штабу, так само як і в наркома оборони і командувачів видів і родів військ, не підготовлені на випадок війни командні пункти, звідки можна було б здійснювати управління збройними силами, швидко передавати у війська директиви Ставки, отримувати та обробляти донесення від військ. У передвоєнні роки час на будівництво командних пунктів було згаяний». (Спогади та роздуми. Стор. 218-219)

Коли мова йде про перемоги, то великий полководець каже: я припустив, я передбачав, я знав, я вирішив, я зажадав, я наполіг, я відстояв. А коли мова заходить про прорахунки і помилки, про злочинну недбалість, той же стратегічний геній використовує невизначену форму: кимось неживим і безтілесним було згаяно час на будівництво командних пунктів. Червона Армія не мала системи управління військами на випадок оборонної війни, і в цьому, зрозуміло, хтось винен, але тільки не начальник Генерального штабу генерал армії Жуков, який персонально за систему управління відповідав.

Чи винні попередники Жукова? Безсумнівно. Але ми їх не зараховуємо ні до геніїв, ні до святих. А тут майже святий стратег був призначений начальником Генерального штабу 13 січня 1941 року, але тільки навесні він зрозумів, що в нього немає ні місця водія, ні керма, ні важелів, ні педалей.

Якщо великий стратегічний геній зрозумів навесні 1941 року, що Генеральний штаб не має командного пункту на випадок оборонної війни, то, припускаємо ми, зазначений геній тут же розпорядився командний пункт побудувати. Та де. Ми з вами знову помилилися. Це нам легко міркувати: немає командного пункту, отже, його треба зводити. А в геніїв усе не так. Перш ніж зробити якісь дії, їм треба думати, думати і думати. Тижнями і місяцями.

Жукову підлеглі нагадували: треба будувати КП! А Жуков забороняв. Підлеглі вимагали, а Жуков знову забороняв. І вже не просто, а категорично.

Маршал Радянського Союзу А. М.