Читати книжки он-лайн » Публіцистика 📰🎙️💬 » 595 днів совєтським вязнем

Читати книгу - "595 днів совєтським вязнем"

147
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 44 45 46 ... 57
Перейти на сторінку:
вечорах у столиці та проповідав — явний сепаратизм: що південна Росія — це окрема територіяльно-історична одиниця, а її населення — оті малороси — це зовсім окремий національний тип від великоросів. Найбільше болить авторку те, що Костомарів мав у своїх виступах підтримку значної частини слухачів, і то з кол високоосвіченої інтелігенції[11].

З інших споминів, що їх я прочитав у тих місяцях, згадаю ще про спомини письменника Данилевського (українця, що, подібно як Гоголь, Короленко, Потапенко, Григорович, Гаршин і багато-багато інших, писав по російськи). В споминах Данилевського вичитав я м. ін. цікаві дані про те, як царська Росія зрусифікувала в перших десятиліттях 19. століття добре поставлене й розбудоване українське шкільництво на Лівобережній Україні.

І ще на одну дуже характеристичну річ зверну тут увагу, бо нічого подібного не можна подибати в ніякій іншій державі поза Совєтським Союзом. Це вирізані у книжках, виданих там навіть у розмірно недавніх часах, прізвища тих їх співавторів, редакторів, співредакторів і навіть коректорів, що в міжчасі попали з якоїсь причини в неласку і їх арештовано. А раз хтось в Советськім Союзі арештований, то його прізвище мусить щезнути з усіх тих праць, до яких він прикладав руку. Таких книжок, в яких вирізано із заголовкової сторінки ножичками надруковані там прізвища співавторів, а передовсім співредакторів, авторів пояснень чи коректорів, попадалось нам у тюрмі чимало. Це був ще один доказ на те, яка непевна в СССР доля людей пера, та на якому небезпечному коні вони їдуть.

8. січня 1941 р. дістали ми в камеру нового вязня. його привели пізно вночі і визначили ліжко поруч мого. А що я не спав, то з ним розговорився і пробалакав мало не всю ніч. Це був інж. Штейнман Самуїл Герцович, зам-наркома піщевой промишлєнності (заступник народнього комісара, себто міністра, харчевого промислу), про що я довідався дещо пізніше. Це був високоінтеліґентний фахівець, якого совєтський уряд висилав недавно передтим по закупно всіляких спеціяльних машин до Німеччини і навіть до Америки (Штейнман знав англійську мову). При нагоді цих поїздок Штейнман побував очевидно також в інших європейських державах та орієнтувався добре у світових політичних і зокрема в господарських відносинах. Сидів він вже довгі місяці під слідством, мабуть від часів Єжова, але за що, того він не виявив ніколи. Думаю, що, як жид, був підозрілий у якихсь звязках з троцкістами або в симпатіях до них. На свою ситуацію дивився досить скептично головно тому, що його справа десь там застрягла так, що його начебто позабули і викликали на переслухання дуже рідко. Журився він страшенно долею дружини і сина-одинака, не знаючи так довго про них нічого та побоюючись, чи його синові, як синові арештованого, дозволили ходити далі до школи.

Незабаром по приході до нашої камери Штейнмана викликали з неї проф. Белюстіна, а в кілька тижнів потім і проф. Обреїмова, які більше до нас не повернулись. Зате прибув одної ночі полковник генерального штабу польської армії Павло Шиманський. В цій трійці прожив я кілька своїх останніх місяців у тюрмі аж до виходу на волю, але вже в камері ч. 32, до якої перекинули нас усіх трьох десь з кінцем січня або з початком лютого 1941 р.

Павла Шиманського, поляка з Познаня, члена польського ген. штабу, стягнули на Лубянку з одного з тих таборів, в яких перебували полонені старшини розбитої польської армії. З якого саме табору прибув Шиманський, він не важився нам сказати, бо дав слово чи підписав заяву, що цього нікому не скаже. (І це була військова таємниця в СССР!). Від того часу аж до кінця ми з Шиманським вивчали пильно англійську мову, що її вчив нас, очевидно, без підручників та інших посібників, без олівця й паперу, інж. Штейман. Той Шиманський у розмові зі мною не скривав своїх право-ендецьких поглядів, але разом з тим осуджував польську екстермінаційну політику супроти українського народу та вірив глибоко і свято, що війна скінчиться остаточно повним розбиттям Німеччини і реституцією великої Польщі, в якій українці та всі інші народи матимуть, мовляв, повноту прав. Боліло його, коли я описував йому поведінку органів польської влади, зокрема поліції, супроти українців, що живцем нагадувала йому так добре знану йому поведінку німецької поліції супроти польського населення в Познанщині перед першою світовою війною. На увагу, що українці мають досить польської опіки, подібно, як поляки в Познанщині мали

1 ... 44 45 46 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «595 днів совєтським вязнем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "595 днів совєтським вязнем"