Читати книгу - "Терези"

Телефон, як не дивно, був на місці, але дзвонити нікому не хотілося.

На подвір’ї від свіжого повітря запаморочилося в голові, день хилився до вечора, фірма «Конвалія» була порожня, як одна відпочинкова база біля Славського рік тому перед приїздом міліції: жодної живої душі, окрім нього. На прохідній теж.

Двері до підсобки були зачинені, він не став цікавитися, хто сидить там усередині, залишив актилізе на стійці охоронця і попростував униз по вулиці Зеленій, тоді звернув на Луганську, а звідти – на Угорську. Машину все ніяк не забере зі стоянки готелю «Сихів»…

Коли дійшов до кінцевої точки свого шляху – стемніло остаточно, мабуть, була вже одинадцята вечора, на дитячому майданчику скрипіла від вітру гойдалка, а на четвертому поверсі, у кімнаті з балконом, не світилося. Мабуть, спали.

Він підійшов до лавки і згадав, що досі не відновив телефонної карточки. Що далі робити – не зовсім розумів. Тобто загалом уявляв стратегію, але з тактикою були явні проблеми.

Хотілося одного – впасти десь неподалік на траву і не вставати до осені, до перших заморозків.

За хвилину Максим підвів голову і зовсім не здивувався: на четвертому поверсі у кімнаті з балконом увімкнули світло.

5

Марта швидко відімкнула вхідні двері.

– Погано виглядаєш, щось не вдалося?

– Та навіть не знаю, що тобі сказати. І так, і ні. Втомився я. Мені поспати б трохи.

– Тобто поспати! Ти ходиш сам не свій останнім часом! Ми домовилися, що будемо діяти разом, а ти що?

– Бридко мені…

– Відколи ти таким чутливим зробився? А про мої відчуття ти подумав?

– Я от що думаю: тоді, під Славським, треба було по-іншому діяти, по-іншому, розумієш? Усе після того пішло не так. Може, ми розгнівили богів?..

– Богів? Яких, до біса, богів? Совість замучила? Відколи ти такий совісний зробився?

– Відколи з тобою зв’язався. Ти пробуджуєш у душах найкращі почуття!

– Та пішов ти!..

І вона хряснула дверима, хоча було вже близько дванадцятої ночі й усі сусіди, мабуть, спали. Або займалися благороднішими справами, аніж вони.

Він встав і вийшов. Мав ще одну неблагородну справу на сьогодні.

6

Олеся прокинулась і зрозуміла, що не пам’ятає сну. А тоді глянула на годинник. Вона спала лише двадцять хвилин. Щось її розбудило, і то не був кошмар. Вона сіла на ліжку і тільки тепер зрозуміла, що саме.

Повний місяць без жодних докорів сумління заглядав у вікно, наче на світі був тільки він і… сосни.

Олеся встала і підійшла до вікна, щоб засунути штори.

Вони з Лешеком довго з’ясовували, що діється у «Конвалії» і хто замішаний у тих темних справах. Лешек казав, що майже вийшов на організатора з того боку паркану, але ще не має доказів, і благав нікому нічого не говорити. Шефу також.

У день своєї смерті він пробував до неї додзвонитися. Що він хотів їй сказати? Чому поліз у зашморг?

Олеся смикнула за штору, аж раптом помітила, що під балконом хтось стоїть.

Коли вона впізнала його, серце опустилось у п’яти і закалатало гучно-гучно… майже як тоді, у Карпатах.

Орк з її снів масненько усміхнувся і розстебнув ремінь на джинсах.

– А з тобою, мала, ми поговоримо більш детально…

Олеся тріпнула головою й увімкнула світло. Треба було діяти швидко, поки не встигла передумати. Треба було врешті вийти назустріч власним страхам, можливо, тоді вони перестануть ганятися за нею у снах?

Розділ дванадцятий
Понеділок, 09 червня, 02:11

На кухні мені потрапила на очі пляшка кока-коли. Розчин ортофосфорної кислоти – саме те, що лікар прописав!

Я дав їй випити, а вона простягнула до мене руки, наче хотіла обійняти, і заторохтіла п’яним голосом, захлинаючись словами. Я нічого не міг розібрати, аж поки серед її незв’язної розповіді не прозвучали знайомі мені імена – і я нахилився ближче.

Після певних зусиль, яких я доклав, щоб зрозуміти її, я дізнався, про що йшлося…

1

Олеся одягнулася, вийшла тихенько з квартири, щоб не розбудити батьків, і пішла вниз сходами, хоча ноги підкошувались і щохвилини вона могла загриміти з цих сходів додолу. А ліфтів у п’ятиповерхових будинках чомусь не встановлювали..

Було страшно. Страшно передумати спускатися. Страшно не передумати. Однаково страшно.

Надворі було… незвично.

Скільки ж часу я не була надворі?

Обійшла будинок і вийшла у двір. Дитячий майданчик тьмяно освітлювали два ліхтарі й вікна, у яких ще горіло світло. У її вікні світла не було.

Олеся відчула, як тремтить, хоча літо було в розпалі й нічне повітря напоювали запахи квітів і трав. І пилюки, яка не встигла осісти за день.

І запах минулого, який так і не встиг вивітритися з її голови…

Запах зірок над сосновим лісом.

2

Максим здригнувся. Вона вийшла до нього назустріч у простій літній сукні з оголеними плечами і колінами. Без прикрас. Марта вибрала б іншу, крикливішу сукню, і звісно, без прикрас не обійшлося б.

Олеся наблизилася майже впритул, не зводячи з нього очей. А коли заговорила, він здригнувся. Майже забув її голос. А от крик не може забути ніяк…

– Привіт. Ну ходімо.

Сказала і розвернулася до під’їзду. Він не зрушив з місця.

– Ти ж за цим прийшов?

Він мовчав.

– Ти приїжджав сюди в ніч на понеділок. У річницю нашої поїздки у Карпати. Я бачила твоє авто з вікна. І сьогодні… Не серенади ж ти збираєшся мені співати… у цій куртці?

– Я з роботи… Затримався, а надворі похолодало…

– А мені навпаки здається, що потепліло, відколи… відколи я останній раз виходила.

– Це я змерз… на роботі.

– Ти вже маєш роботу? Правильно, п’ятий курс. І ти був на похороні?

– Був.

– Правильно, мені теж треба було піти, але я злякалася. Мені треба тебе про дещо спитати.

– Мені теж. Багато про що…

– Не перебивай, бо мені не вдасться завершити.

Вона зробила паузу, і він помітив, як тіні лягли під її очима, а сама вона схудла і подорослішала. Він теж, мабуть, змінився після того відпочинку у Карпатах. Але боявся навіть уявляти, наскільки змінилася вона.

Боявся зайвий раз дихнути, щоб не злякати її ненароком…

– Максе, у тебе багато було дівчат?

Він закашлявся.

– Це просто запитання. Можеш не відповідати, якщо не хочеш.

Вона дивилася просто на нього, і треба було щось відповісти.

– Чутки про мене дуже перебільшені. Я взагалі перебірливий… Не дивись так, був дехто, а що?

– Ти так дивишся, наче… Я не збожеволіла, не хвилюйся.

– А як я маю дивитися? Тут