Читати книгу - "Пригоди. Подорожі. Фантастика - 83"

місць подій в усі куточки Сонячної системи, і Іван відзначив цей факт для себе: болільники на Землі не перевелися, навпаки, можливості їхні зросли в багато разів, хоч запрошень на матчі, як завжди, не вистачало.

Іван подумки викликав відлік часу — в медцентрі підготовки йому розбудили власного біогодинника — було близько десятої за середньосонячним часом, що відповідало й часові Москви.

“Пора”, — подумав він з невільним жалем: час його перебування в майбутньому, “в казці”, як він повторював про себе, наближався до кінця. А що жде його на Землі двадцятого сторіччя, він страшився навіть і уявити. Знов нерухома в коліні нога? Муки неповноцінності? Співчутливі погляди друзів?.. А втім, усе буде так, як має бути. Те, що він пережив, не пережити нікому з його сучасників, уже це компенсує біль фізичного каліцтва. І все ж треба буде попросити нових друзів, щоб вони залишили в пам’яті хоча б емоційне враження від його пригоди…

Іван зосередився і опинився за метр над білим колом фінішного поля, найближчого до того місця, куди він намагався потрапити. М’яко спружинив на ноги. Поряд виникали з нічого десятки усміхнених людей: юнаків і дівчат, стариків і чоловіків у розквіті сил — поступалися місцем новим прибульцям. Іван став на матово-синій квадрат ліфта, який підняв його в кімнату психомасажу — там перевдягалася збірна волейбольна команда Землі.

Роздягаючись і відповідаючи на вітання товаришів по команді, які поспішали в обійми емоціотектора бадьорості, Іван пригадував реєстр збірних команд, що брали участь в іграх. Команд було дванадцять, п’ять — із Сонячної системи: збірні Землі, Місяця, Марса, Астрономічного союзу і зовнішніх планет; решта — збірні людських поселень біля інших зірок. Ще знайомлячись із командами по відеоканалу, Іван з трепетом чекав на зустріч з іншими розумними істотами, але в цьому питанні прогнози його улюблених письменників не підтвердилися: певно, людська цивілізація була унікальною у всесвіті, в усякому разі, людина, яка за тисячу років космічних подорожей проникла до центру галактики, братів по розуму не знайшла.

Ця гра зі збірною Марса була передостанньою і найважчою: збірна Марса з волейболу була чемпіоном Галактичного спортсоюзу, а земляни володіли Кубком попередніх Олімпійських ігор, і вони мали в цьому двобої довести, що Кубок належить їм по праву.

Іван хвилювався; незважаючи на захисний бар’єр психомасажу і місяць аутотренінгу, думки його все частіше поверталися в рідний час. Він гнав їх геть, але марно. Товариші розуміли, що з ним діється, проте тактовно вдавали, що не помічають його стану. Він допомоги не просив, не чекав, отже, міг сам справитись із своїми емоціями.

О десятій годині і десять хвилин старший тренер-організатор збірної Землі вишикував гравців і, зітхнувши, сказав:

— Ми маємо п’ять перемог, постарайтеся, щоб їх стало на одну більше.

Всі засміялися, а Іван, відчув, як тане в душі лід напруження. Він знав, що в інших командах теж є вихідці з минулого, в тому числі і в команді Марса — Пилип Ромашин, який жив у двадцять третьому віці: правила ігор дозволяли зміцнювати команди гравцями минулих віків, які пройшли атестацію і дали згоду на часове переміщення; парадокси часу виключалися, наука тридцятого сторіччя викреслила час із списків ворогів людства. Іван був знайомий і з Пилипом, і з іншими гравцями, які подолали прірву часу, і від думки, що повертатися в свій час доведеться не тільки йому, заздрощі до тих, хто залишається, і невдоволеність собою минули. Він розумів, чого сподівались од нього товариші: в нього вірили, і єдиним способом віддячити їм за цю віру могла бути тільки самовіддана гра.

Звичайно, що й серед людей тридцятого сторіччя було немало чудових спортсменів, які досконало володіли всіма прийомами волейболу. Але треба було, крім цього, ще й любити волейбол так, як любив Іван, жити грою, забуваючи про все на світі, віддавати їй всю пристрасть, запал, сили й емоції. А що фізичні можливості людей минулих років і тридцятого сторіччя не були рівні — нікого не хвилювало. Медицина і біологія на той час розбудили багато центрів, які споконвіку спали в людському мозку, тож розбудити їх у Івана було нескладно.

Гру він почав у четвертому номері біля сітки, в нападі. Подавала збірна Марса. Перший м’яч було послано, як і завжди, в майбутнє, другий — на задню лінію майданчика землян. М’яч прийняв гравець задньої лінії Гвендолін, гравець у третьому номері — Стан підкоригував передачу і видав м’який плавний пас невисоко над сіткою, так званий напівпростріл. Іван, вистрибнувши над сіткою, пробив м’яч майже вертикально вздовж сітки, в першу лінію майданчика збірної Марса. А тут прийшла перша подача, надіслана в перший номер поля землян і, як виявилося, на півтори хвилини в майбутнє. Помилився, приймаючи її, Леонід, при передачі нападаючому переграв Лван, і цей м’яч було втрачено. “Білий” бал: подача залишалась у марсіан, а гравцям збірної Землі зараховувалось одне очко — половина оцінки: якби вони забили обидва м’ячі-забрали б подачу, якби обидва м’ячі забили марсіани — вони мали б “червоний” бал — два очка і подачу.

І з цього моменту гра у землян, як кажуть, “не пішла”. Різко. Незрозуміло. Немов зникли десь і навики, і реакція” і відчуття часу.

В налагодженому механізмі їхньої команди щось розладналося. Цієї миті з повітря вискочив м’яч минулої подачі марсіан. Гвендолін із запізненням впав, і м’яч потрапив у сітку. Трибуни загули. Іван перехопив погляд Стана і знизав плечима.

— Спробуємо змінити режим?

— Почекаємо, — глухо відповів Стан. — Треба відіграти хоча б стандартне блокування, я не відчуваю настрою.

Тренер стежив за грою зовні спокійно, відповідаючи на поради запасних гравців короткими “так” і “ні”. Він теж бачив, що команда втратила настрій, але не міг визначити причину. Хвилинної перерви, однак, поки що не брав — спочатку слід було самому розібратися в причинах поганої організації гри, хлопцям зробити це складніше.

Перший сет вони програли з рахунком тринадцять — двадцять. В середині другого тренер узяв нарешті перерву.

— Ну що? — тихо, але гостро спитав він гравців, розпалених, спітнілих і злих. — Перегоріли? Чи сітка височенька? Де стиль команди? Чому хроноімпульси одноманітні? Адже вони спіймали ваш темп хроноподачі, а ви продовжуєте в двохвилинному ритмі. Змініть ритм, грайте другий, третій варіанти впереміжку, збийте їх з пантелику. Вони не вищі за вас, але тактику обрали кращу. Зрозуміло? Іване, ти сядь, відпочинь, замість тебе пограє поки що Сосновський.

— Заміна в збірній команді Землі, — гучно сповістив голос судді-інформатора. — Замість номера чотири — Івана