Читати книгу - "Чужий"

class="p1">— Єдиний план — той, що ми вже розробили, — промовив Даллас і поплескав по схемі. — Треба знайти, в якій воно шахті, вигнати до тамбур-шлюзу і видути в космос.

— Вигнати? — Паркер похмуро засміявся. — Я тобі кажу, той сучий потрох здоровезний, — Паркер презирливо плюнув на зігнутий шокер. — За допомогою цього ми нікуди його не виженемо.

— Але в одному капітан правий, — сказала Ламберт. — Ми повинні заманити його до шлюзу. Як?

Ріплі обвела поглядом невеличке зібрання.

— Вважаю, час почути якісь нові дані від наукового відділення. Є якісь думки, Еше?

Науковець замислився.

— Ну, здається, воно добре пристосовується до атмосфери, в якій достатньо кисню. Це, напевно, через його дивовижний швидкий ріст на цій стадії.

— На цій «стадії»? — перепитала Ламберт. — Тобто воно може знову перетворитися в ще щось?

Еш сплеснув руками.

— Ми так мало знаємо про нього. Ми повинні бути готові до всього. Воно вже пережило три метаморфози: з яйця в руку, з руки в те, що вилізло з Кейна, а тепер у цю ще не до кінця зрозумілу форму, яка має значно більші розміри і здатна легко тягти сердегу Бретта. Зараз немає жодних підстав стверджувати, що ця форма перебуває на остаточній стадії розвитку. — Еш помовчав, а потім додав: — Наступна форма може бути ще більшою і потужнішою.

— Заспокоїв, — пробурмотіла Ріплі. — Що ще?

— Окрім нової атмосфери, істота, поза сумнівом, розвинула свої харчові потреби. Тому їй для життя багато не треба, у різних атмосферах, а іноді й взагалі без нічого, але як довго — ми не знаємо. Також ми не знаємо, як воно переносить різкі зміни температури. На борту «Ностромо» порівняно комфортний, теплий клімат. Ураховуючи екстремальну температуру на планеті, яку ми знайшли, розраховувати на те, що його вб’є сильний холод, точно не треба. А яйце може бути ще витривалішим, аніж ця форма. Для цього є прецеденти.

— Добре, — запитала Ріплі, — що ж до температури? Що буде, якщо її підняти?

— Можемо спробувати, — сказав Еш. — Ми не можемо підняти температуру по всьому кораблю з тієї ж причини, чому не можемо висмоктати усе повітря: малі запаси в скафандрах, обмежений рух, повністю обмежені дії під час зберігання в морозильних камерах тощо. Але більшість живих істот бояться вогню. Немає потреби гріти весь корабель.

— Можна провести високовольтний кабель у декількох коридорах і заманити його туди. Це добряче його підсмажить, — запропонувала Ламберт.

— Ми маємо справу не зі звичайною твариною, — повідомив Еш. — Навіть якщо це тварина, то вона досить розумна. Вона не наткнеться сліпо на кабель чи ще щось, що блокує явний прохід типу коридору. Те, що Чужий подорожує вентиляційними шахтами, а не коридорами, доводить це. До того ж деякі примітивні організми на кшталт акул здатні поглинати електричні поля. У наших умовах — не краща ідея.

— Можливо, воно відчуває наші електричні поля, — похмуро промовила Ріплі. — Хтозна, раптом воно так нас і знаходить.

Паркер із недовірою подивився на неї.

— У нього ж є очі, хоча воно може покладатися не лише на свої очі, якщо то очі, звісно.

— То не очі, — припустила Ріплі.

— Ця істота, напевно, використовує багато ресурсів і органів чуття, які допомагають їй орієнтуватися, — додав Еш.

— Усе ж мені не подобається ідея з кабелем, — Паркер почервонів. — Не люблю ці здогади. Коли воно буде в шлюзі, я хочу бути там і побачити, як воно помре, — Паркер на хвильку замовк, а потім додав уже менш емоційно: — Хочу почути, коли воно волатиме, як Бретт.

— Скільки часу займе виготовити три-чотири вогнемети? — раптом запитав Даллас у Паркера.

— Дай мені двадцять хвилин. Основні стаціонарні одиниці на складі. Головне, пристосувати їх для ручного перенесення.

— Ти можеш зробити їх потужнішими? Не хочу, аби ми втрапили в ситуацію, яку описав Еш. Я про лазери. Треба якось зупиняти ту тварюку.

— Не турбуйся, — крижаним голосом промовив Паркер. — Я зроблю таке, що засмажить усе на своєму шляху.

— Тоді це найкращий варіант, — капітан подивився на стіл. — У когось є кращі ідеї?

Усі мовчали.

— Чудово, — Даллас встав з-за столу. — Коли Паркер виготовить свої вогнемети, почнемо звідси і повернемося на поверх «C», зайдемо до майстерні, в якій та тварюка викрала Бретта, і там будемо намагатися виманити її.

Паркер недовірливо промовив:

— Воно забрало його всередину корпуса по перекладинах, а потім залізло до шахти. Чорт там ногу зломить, а я не мавпа, — він застережливо подивився на Ріплі, але вона нічого не відповіла.

— Що ти пропонуєш? Сидіти тут і чекати, поки воно прийде по тебе? — запитав Даллас. — Чим довше ми змусимо його оборонятися, тим краще для нас.

— Є одне «але», — сказала Ріплі.

— Яке ж?

— Ми не впевнені, чи воно взагалі захищається, — промовила вона, зустрівшись очима з Далласом…

Вогнемети були масивніші за шокери і виглядали менш ефективно. Але шокери працювали бездоганно, а Паркер запевнив усіх, що з вогнеметами теж буде все гаразд. Утім, цього разу він відмовився демонструвати їх можливості, оскільки, за його словами, вогнемети були такими потужними, що могли спалити підлогу.

Той факт, що Паркер довіряв і своє життя цим апаратам, вже було чудовим доказом для усіх. Щоправда, Ріплі сумнівалася. Вона почала ставитися з підозрою до всього і до всіх, та й взагалі завжди була в дечому параноїком. Останні події лише погіршили цей стан. Вона почала перейматися станом своєї свідомості не менше, ніж проблемою з Чужим.

«Нічого. Після того як ми знайдемо Чужого і вб’ємо, усі душевні проблеми розвіються», — заспокоювала себе Ріплі.

Тісна група знервованих людей обережно йшла від кают-компанії до поверху «B». Коли вони підходили до наступного тамбуру, їхні пристрої почали активно пищати. Еш та Ріплі негайно вимкнули зумери. Тепер їм доводилося слідкувати за стрілками, що рухалися. За десяток метрів вони почули інший, голосніший звук, наче хтось з усієї сили дряпав кігтями по металу.

— Тихо! — Даллас перехопив вогнемет і повернув за ріг у коридорі. Голосні рвані звуки не стихали і стали чіткішими. Даллас зрозумів, звідки вони лунають. — Продуктовий склад, — прошепотів він. — Воно там.

— Прислухайтесь, — нервово пробурмотіла Ламберт. — Господи, напевно, воно має бути дуже великим.

— Доволі-таки, — м’яко погодився Паркер. — Я його бачив, пам’ятаєш? А ще воно сильне. Воно несло Бретта як… — він замовк на півслові: думки про Бретта відбили бажання розмовляти.

Даллас підняв форсунку вогнемета.