Читати книгу - "У країні ягуарів"

сидів кілька хвилин, коли раптом за мотузку щось сильно сіпнуло. Мотузка врізається в зап'ястя. Поплавок зникає під водою, тільки натягнута, мов струна, мотузка розсікає воду зліва направо і навпаки. Важка здобич чинить шалений опір. Я з усіх сил впираюся ногами в коріння. За мотузку не боюся, вона витримає. Здобич не здається, намагається вирватися. Я навіть по мотузці відчуваю її панічну поведінку. Певен, що переможу, бо гострий гачок знесилить, зрештою, будь-яку тварину. Цією мотузкою я вже витягав навіть чотириметрових чорних кайманів. Цікаво, що ж потрапило на гачок?

Змотую останні метри мотузки. Нарешті, з води виринає черепаха. Вона ще сіпається, але опір її вже слабшає. Черепаха невелика, кілограмів двадцять. Я гадав, що вона значно більша.

Витягаю черепаху на берег і перекидаю її на спину. Бідолашна, шукаючи опори, перебирає ногами. Пробую витягнути гачок, але він глибоко застряг у хрящах. Щоб довго не мучити тварину, я пускаю в дію широколезий теркадо. Тепер лишається тільки розбити сокирою панцир і вирізати м'ясо.

Хижа пума

Уранці я прокинувся, охоплений якимсь незвичним, дивним почуттям. Навколо могильна тиша. Дощ, що монотонно барабанив усю ніч, перестав, і з листя спадають рідкі великі краплини.

Тиша в джунглях буває неймовірно гнітюча. В такі хвилини все здається неживим, наче вилитим з олова. Мабуть, від цієї гнітючої тиші я і прокинувся.

За чверть години збираюся на полювання. Перш ніж вирушити в дорогу, оглядаю спорядження, човен, чи часом не трапилася вночі якась біда. Усе навкруги мокре. Повітря від теплих, вологих випарів задушливе і густе.

Вода в струмку аж темна, вирує біля берега, розбиваючись об коріння рослин. За ніч вона ще прибула. Дашок човна вже добре видно з-під пальмового навісу.

Черевики не висохли. Тому сьогодні доведеться взути гумові. Беру з собою теркадо і короткий ніж, перекидаю через плечі рюкзак і з рушницею в руці вирушаю в хащі.

Гущавина приймає мене в свої обійми, як мати дитину. Але іноді буває нелегко вирватися з таких обіймів.

Небо вкрите густими сірими хмарами. Важко орієнтуватися в нетрях, коли немає сонця.

Пробираюся вперед повільно, бо густі зарослі заступають шлях на кожному кроці.

Незабаром натрапляю на маленький струмок. Таких рукавців тут багато. Вони завжди ведуть до основного струмка. Щоправда, іноді надто звивистою дорогою.

Долоня немов прикипіла до рушниці. Палець весь час на спусковому гачку. З-поміж зелені випурхують пташки. Плоска черепаха стрибнула переді мною у воду і, пірнувши, заховалась десь на дні серед каміння.

У лісі справжній капіж. Великі краплини з шумом падають з дерев. Дзижчать, бринять комахи. По злежалому листі повзуть мурашки. Великі й маленькі ящірки пробігають по вивернутому з корінням дереву, наче по біговій доріжці. Я не стріляю в них, хоч їхня шкура ціниться досить дорого. Просто мені хочеться вполювати щось цікавіше. Постріл переполошив би навколо всю звірину. А я сьогодні вирушив з твердим наміром убити великого звіра. Мені потрібне м'ясо, бо риба, якою мене щедро постачає струмок, уже набридла. Особливо багато тут сріблясто-білих риб, схожих на коропа. Вони плавають цілими зграями. М'ясо їхнє смачне, і в ньому мало кісток. Але ніяка риба не зрівняється із дичиною джунглів.

Іду гущавиною, час від часу присідаючи, щоб глянути, що там попереду. Пробиратися стає дедалі важче. Здається, долаю відстань не метрами, а сантиметрами. Підійшовши до байрака, помічаю на його дні багато слідів пекарі: видно відбитки копит і свіжий послід. Мабуть, стадо десь близько. Ступаю ще обережніше. Попереду, під кущами, щось ворушиться. Так, це пекарі. Вони сірі, як і невисокий чагарник. Влучити буде нелегко.

Недалеко від них видно силует іншої тварини, коричневої. Я зачепив ліану, і пекарі в ту ж мить обернули голови, проте, мабуть, не помітили мене, бо знову почали спокійно ритися в багні. Що ж це за коричнева тварина? Очевидно, болотний олень веадо, що живе в дружбі з пекарі.

Я застиг, боячись сполохати дичину. Звір, що причаївся під чагарником кроків за десять від мене, теж ніби скам'янів, навіть не ворухнеться. Він аж присів. Тепер бачу його очі й голову. Звір уже стежить за мною, а не за пекарі. Не гаючись цілюсь і натискаю спусковий гачок.

Лунає постріл. Куля влучила звірові прямо межи очі.

Біля дула кучерявиться синюватий димок. Пекарі з переляку мчать стрімголов і через кілька секунд зникають у хащах.

Луна від пострілу котиться по джунглях. Усе навколо мовчить з переляку, тільки переді мною б'ється в передсмертній агонії коричневий звір. Це не олень, а хижа пума. До мого горла підступає щось гаряче від несподіванки. Я гадав, що це лагідний олень, який прийшов сюди разом зі стадом пекарі, а виявилось, на мене чигав небезпечний хижак.

Пума — втілення спритності, прудкості і агресивності. Вона хитра і підступна. А втім, вона й мусить бути такою, щоб прогодуватись. Це перша пума, яку я зустрів тут, у районі верхньої течії Купарі. Розміри її вразили мене.

Пума, певно, була дуже голодна, бо коли я перекинув її, щоб обдерти шкуру, живіт її дуже запав. Куля влучила в надбрів'я звіра. Хутро старого хижака красиве, аж виблискує.

Я обдер шкуру, згорнув її і перев'язав повитицею.

Тепер шкура пуми сохне під навісом.

Сутінки переходять у чорну темряву. Денне полювання схоже на кадри з цікавого кінофільму. А завтра? Яку програму приготували для мене джунглі на завтра.

* * *

Щоденник швидко заповнюється описами подій і вражень. Як не бережу його, але аркуші вже добряче пошарпані. Між списаними сторінками впресовано чимало комах — і мурашок. Як вони сюди попали, для мене лишається загадкою. Я худну пропорціонально до набухання папки щоденника. За час перебування в цих місцях я схуд не менш як на шість-вісім кілограмів. Засмагла шкіра напнулась на кістках, а велика борода благородно прикриває вилиці. Почуваю себе непогано, хоч спека