Читати книгу - "Плавучий острiв"

В ньому усього двісті чи триста мешканців, більшість їх — ловці перламутру, який вони збувають торговельним підприємствам Таїті. Острів багатий на пандануси й мирти мікі-мікі, які перші прищепилися на цьому ґрунті, де тепер ростуть ананаси, цукрова тростина, таро, пріонія, тютюн і переважно кокосові пальми — у величезних пальмових заростях їх нараховують на архіпелазі щось із сорок тисяч.

Можна сказати, що це дерево, справжній «добрий геній» тубільців, не потребує майже ніякого догляду. Горіх кокосової пальми, багато споживніший, ніж плоди пандануса, — основна їжа тубільного населення. Цими горіхами тут відгодовують свиней, хатню птицю, а також собак, бо тубільці дуже полюбляють собаче філе й котлети. Крім того, кокосовий горіх дає цінну олію, щоб виготовити її, ядро розтовкують, протирають, одержану гущу висушують на сонці, а тоді кладуть під якесь примітивно сконструйоване давило. Цю копру навантажують на кораблі, що йдуть на суходіл, де заводи переробляють її вже досконалішим способом.

Хао не дає правдивого уявлення про населення Ломоту — людей тут надто мало. Ближче познайомитися з ними музиканти змогли на острові Анаа, до якого Стандарт-Айленд підійшов уранці двадцять сьомого вересня.

Лише зблизька стали вимальовуватися розкішні ліси Анаа. Цей острів, чи не найбільший у групі, має вісімнадцять миль завдовжки і дев’ять завширшки, якщо виміряти за його кораловою основою.

Кажуть, що 1878 року жахливий циклон спустошив цей острів, і відтоді головним центром архіпелагу стала Факарава. Щоправда, за кільканадцять років, у сприятливих кліматичних умовах тропічної зони, зовсім зникли сліди цього спустошення. На Анаа тепер тисяча п’ятсот мешканців і так само буяє життя, як і давніше; він поступається, проте, перед своєю суперницею Факарава в одному, дуже важливому відношенні: внутрішнє озеро на Анаа сполучається з морем тільки через вузький фарватер, де до того ж через великий приплив повсякчас вирує вода. На Факарава, навпаки, до озера можна дістатися двома широкими протоками, з півночі і з півдня. Хоч основна торгівля кокосовою олією відбувається на Факарава, мальовничий острів Анаа приваблює багато більше туристів.

Як тільки Стандарт-Айленд кинув якір, обравши для стоянки найвигідніше місце, багато мільярдян забажали оглянути острів. Між ними одні з перших зійшли на берег Себастьян Цорн і його товариші. Цього разу віолончеліст погодився взяти участь в екскурсії.

Спочатку вони прямують піщаною, сліпучо-білою дорогою до селища Туахора. З того часу як Анаа перестали грати роль столиці, французький резидент архіпелагу більше тут не живе. Але залишився його будинок, оточений невибагливою огорожею. Над казармою нечисленної залоги, дорученої сержантові морської піхоти, майорить трикольоровий прапор[98].

Житла Туахора заслуговують на те, щоб їх згадали добрим словом. Це не жалюгідні хижки, а вигідні, чисті й світлі хатини, задовільно умебльовані, зведені переважно на коралових підмурках. За дах їм правлять листя пандануса, з цього ж цінного дерева роблять двері й вікна. Майже скрізь навколо хатинок можна бачити городи, які тубільці ущедрюють родючою землею і які мають достоту принадний вигляд.

Хоч типи цих тубільців, що мають досить темну шкіру, не такі примітні, їхні обличчя не такі виразні, а вдача не така привітна, як у мешканців Маркізьких островів, усе ж вони чи не кращі представники тих народів, що заселяють екваторіальну Океанію. Розумні й працьовиті, вони, напевно, енергійніше опиратимуться фізичному виродженню, яке загрожує тубільному населенню Тихого океану.

Головна праця тубільців — виготовлення кокосової олії. Цим пояснюється значна кількість кокосових дерев в пальмових гаях на острові. Ці дерева розмножуються з такою ж швидкістю, як коралові нарости на поверхні атола. Але в них є ворог, з яким познайомились і наші екскурсанти, коли відпочивали, простягшись на березі внутрішнього озера, зелені води якого становлять разючий контраст із блакиттю навколишнього моря.

Раптом їхню увагу привернуло якесь шарудіння в траві. Вони глянули й жахнулися.

Що вони побачили? Тварину величезних розмірів, схожу на рака. Вони враз схопилися на ноги й почали розглядати чудовисько.

— Огидна тварюка! — вигукнув Івернес.

— Та це краб! — вихопилось у Пеншіна.

Дійсно, це був краб, якого тубільці називають бірго і які у великій кількості водяться на острові. Передні лапи краба, схожі на лещата, — міцні клішні, спроможні лущити горіхи, що становлять головну його поживу. Бірго живуть у глибоких норах, проритих між коріннями дерев і встелених волокнинами від горіхової шкаралупи. Вони виходять, переважно вночі, на розшуки горіхів, що попадали на землю, а часом видираються навіть по стовбуру і гілках пальми нагору, щоб збити плоди. Напевне, нестерпний, справді вовчий голод примусив цього краба, як зауважив Пеншіна, покинути серед білого дня своє темне сховище.

Музиканти полишають тварину робити, що вона хоче, сподіваючись на цікаве видовище. Краб помічає під кущами великий горіх; своїми мацаками він здирає з нього волокно, потім заходжується коло міцної шкаралупи, завзято молотить клешнею по тому самому місцю. Пробивши дірку, бірго витягає з середини м’якуш за допомогою тоненьких задніх мацаків.

— Я переконаний, — каже Івернес, — що природа створила цього бірго спеціально для того, щоб відкривати кокосові горіхи…

— А кокосові горіхи — на поживку бірго, — додає Фрасколен.

— А що, коли ми повстанемо проти намірів природи і перешкодимо цьому крабові з’їсти горіх, а горіхові — бути знищеним цим крабом? — пропонує Пеншіна.

— Ні, ні, не треба йому заважати, — благальним тоном каже Івернес. — Хай ніхто, навіть бірго, не буде лихої думки про парижан, що подорожують.

Всі з ним погоджуються, і краб, який без сумніву кидав гнівні погляди на «його високість», із вдячністю дивиться тепер на першу скрипку Мандрівного квартету.

Після шістдесятигодинної стоянки біля Анаа Стандарт-Айленд продовжує свій шлях на північ. Він пробирається між безліччю островів і острівців, і комодор Сімкоо твердою рукою веде його цим вузьким фарватером. Природно, що під час цього переходу мільярдяни покидають місто і подаються до узбережжя, найчастіше до батареї Хвилеріза. Стандарт-Айленд пропливає зблизька повз острови, які скидаються на зелені квітучі кошики, що плавають на поверхні океану. Можна подумати, що це квітковий базар на одному з