Читати книгу - "Уявлена глобалізація, Нестор Гарсія Канкліні"

і Мексика), від спрямованості політики бестселеризації. Коли концерн «Бертельсманн» придбав аргентинське видавництво «Судамерикана», культурний престиж якого пов’язаний з тим, що саме воно першим почало публікувати видатних латиноамериканських соціальних письменників і науковців, нове керівництво викликало обурення, оголосивши, що в подальшому не публікуватиме книжок, які, ймовірно, будуть продані в обсязі меншому, ніж 5 тисяч примірників щороку.

Якщо бути точним, спостерігається маятникова політика, що в окремих випадках розуміється як необхідність пристосуватися до національних культурних звичаїв і надати певної автономності своїм філіям. «Локальне виробництво – це те, яке починає відходити від напряму діяльності певної групи і, відповідно, з її експорту. Це те, що намагається робити «Міжнародна Планета» після деяких невдач (значних втрат у Мексиці у 1995 році внаслідок девальвації песо, труднощів із входженням на американський ринок). З цієї причини її виконавчий директор Ентоні Россіч радить залишати рухомі структури, які адаптуються до особливостей локальних ринків – не надто стабільних і з великими зовнішніми витратами на посередництво у видавничому бізнесі (Bonet та De Gregorio, 1999: 98).

У цій грі маятникових коливань видавці повинні долати декілька структурних проблем: а) низький рівень письменності у латиноамериканських країнах як результат недостатнього доступу до шкільної освіти, замалої кількості публічних бібліотек (за винятком Мексики) і державних програм, які стимулюють формування читачів, захищають і заохочують локальне виробництво; б) нестабільність регіональних і національних систем розподілу, яка склалась історично – і поширюється за межі столиць, – що ускладнюється закриттям спеціалізованих книгарень і перенесенням продажу до торговельних центрів і супермаркетів; в) зниження купівельної спроможності середніх і нижчих класів, зниження якості середньої й університетської освіти, коли навчання втрачає фізичний зв’язок із творами і зісковзує, за висловом Карлоса Монсівайса, на «рівень ксерокопіювання читаного».

Нечіткий контекст сприяє виникненню парадоксів (щоб не називати їх абсурдом) і різких перетворень функції автора. Ось два приклади серед багатьох, які ілюструють непостійність глобалізації. У межах політики освоєння локальних ринків транснаціональні видавці намагаються «заволодівати» найпрестижнішими національними авторами, публікують їх та – крім винятків jet-set – поширюють лише у їхніх країнах. Це самозаперечення власних можливостей поєднувати різні суспільства, використовуючи транснаціоналізовані структури, може призвести до обрання таких дивних об’єктів інвестування, як обраний «Альянсом», що переклав і видав у Аргентині книгу Ренато Ортіса «Мондіалізація і культура», можливо, перший важливий твір, опублікований у Латинській Америці з цієї тематики (у 1997 році в Бразиліа та у 1998-му в Буенос-Айресі). З огляду на зацікавленість цією темою, використання широкого масиву міжнародної інформації та успішні продажи видань португальською й іспанською мовами останнє видання не експортувалося. Непросто прийняти, хоча це є зрозумілим через історичну інертність, що всі бразильські книжки губ­ляться у Мексиці, однак іще складніше пояснити, як видання іспанською, здійснене в Буенос-Айресі таким транснаціональним підприємством, як «Альянс», не перетнуло межі Аргентини.

Ми могли б навести культурні та політичні аргументи на користь того, що лібералізація торгівлі в Північній Америці у межах МЕРКОСУР і між іншими країнами регіону включає якісні театральні й музикальні вистави, виставки візуальних мистецтв і навіть культурні програми на радіо і телебаченні, кінофільми і відео, які лишаються забутими у тих країнах, де були вироблені. Можна продемонструвати, що сприяння вільній циркуляції книжок, театральних постанов, співаків, кінострічок кожної з латиноамериканських країн у інших країнах регіону завдало би менше збитків приймаючим економікам і культурам, ніж раптове скасування митних зборів на імпорт текстильної продукції, електронних пристроїв і дорогих автомобілів.

Те, що для видавців є настільки витратним «ризик» публікувати книжки, які становлять собою оригінальні розвідки у сфері соціальних досліджень, користуються міжнародним визнанням настільки, що перекладаються у Сполучених Штатах і продаються десятками тисяч примірників у тих країнах, де видаються, – в Аргентині, Бразилії й Колумбії, не є ознакою континентальної інтеграції. Я маю на увазі твори Беатріс Сарло, Ренато Ортіса, Хесуса Мартін-Барберо, а також деяких з наших найвизначніших нараторів – Хосе Еміліо Пачеко і Хуана Хосе Саера, які успішно циркулюють у різних країнах, де говорять тією ж мовою, – однак у вигляді ксерокопій.

Аудіовізуальні індустрії: латиноамериканські голоси англійською мовою

Візуальні мистецтва коливаються між національними контекстами, де представлена більша частина продукції, та більшою чи меншою мірою глобалізованими мережами, в яких домінують Сполучені Штати, до яких має доступ менша частина митців і публіки країн «центру» і ще менша частина еліт периферійних регіонів. Видавнича індустрія утворена транснаціональними видавництвами, які об’єднують своє виробництво і розподіл у регіональних лінгвістичних мережах. Найпомітнішою глобалізація як модель перебудови виробництва, циркуляції й споживання є в аудіовізуальних індустріях: кінематографі, телебаченні, музиці й у інформаційних мережах як четвертій системі, котра частково функціонує у зв’язку з іншими у мультимедійній інтеграції.

Швидке поширення культурних індустрій завершило епоху, де культура вважалася розкішшю і непродуктивною діяльністю. Її так само не можна розглядати просто як інструмент ідеологічного впливу, як це відбувалось із засобами масової комунікації два десятиліття тому, хоча, поза сумніву, вона утримує цю роль в кожній державі – наразі щоб популяризувати і робити переконливими глобалізаційні дискурси. Однак для світової економіки культурні індустрії є набагато більшим, ніж просто ресурсом для формування уявлень. Це одна з її найрентабельніших сфер економічної діяльності.

Скільки галузей економіки отримують, як аудіовізуальна, по 300 мільярдів доларів прибутків на рік? Лише музичний ринок з 1981-го до 1996 року збільшив прибутки від 12 тисяч до 40 мільярдів доларів, 90 відсотків яких сконцентровані в п’яти найбільших компаній: BMG, EMI, Sony, Warner і Poligram Universal. Суперництво між Сполученими Штатами, Європою і Японією відбувається навіть не через здійснення ідеологічного впливу, оскільки прибутки від експорту є головною статтею американської економіки і в декількох європейських країнах культурні індустрії вироб­ляють до 3 відсотків ВВП і створюють у кожному з найрозвинутіших суспільств приблизно півмільйона робочих місць (Warnier, 1999: 56; UNESCO, 1998).

Три процеси збільшили економічну вартість і географічно-комуніка­ційне поширення відеокультури. Перший – це формування глобальних ринків символічних товарів за допомогою технологічних інновацій, які з’явилися між 1960-ми і 1990-ми роками: розвиток і мініатюризація комп’ютерів, супутникова і кабельна трансляція, поєднання телефонних та інформаційних комунікацій (за допомогою Інтернету і поширення глобальних мереж фінансових послуг, продажів, інформації та розваг).

До цього додається реструктуризація політичної й економічної фрагментації світу після руйнування радянської системи, угоди з вільної торгівлі й регіональної інтеграції в Європі, Північній Америці, країнах МЕРКОСУР і Азії, як і тиск з боку мультинаціональних підприємств і Міжнародного валютного фонду й інших організацій для досягнення ліквідації всіма державами митних бар’єрів. Навіть коли угоди з лібералізації торгівлі майже ніколи спеціально не враховують культурні блага і меседжі, зростання взаємозалежності між національними західними і східними, північними й південними ринками сприяло поширенню в світі меседжів і конкуренції між усіма підприємствами – виробниками кінофільмів, дисків, телевізійних та інформаційних