Читати книгу - "Українська драматургія. Золота збірка, Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко"

би чисто, якби і такою розумною жінкою погребав!

Прокіп Свиридович. Толкуй! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Який її дворанин візьме? Дворанин чи офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою.)

Явдокія Пилипівна. Що ж це, ти знов мене уїдати? Ото напасть! Заслужила!

Чути дзвін.

Прокіп Свиридович. Та годі, не сердься; вже до вечерні дзвонять… (Хреститься.)Піти, так щось ноги болять… може, Бог простить уже.

Явдокія Пилипівна. Та і Проня ж просили, щоб конешне дома були, не виходили…

Прокіп Свиридович. Що ж там?

Явдокія Пилипівна. Про те вже вони знають… Либонь, гостя якогось важного приведуть.

Прокіп Свиридович. А! То давайте чаю або горілки.

Явдокія Пилипівна. Горілки і не думай, бо Проня сердитимуться, як побачать.

Прокіп Свиридович. Що ж це? Уже ні з’їсти, ні спити не можна? Та це через великорозумну дочку життя нема: і то не так, і того не роби, і туди не ступай, і в тім не ходи, і так не говори! Ох, ох, ох!

Явдокія Пилипівна. А тобі для дочки важко і приятність зробити? Одна ж тільки.

Прокіп Свиридович. Та одна ж, та й та нас цурається; все гримає, що ми прості, по-мужичи говоримо; соромиться батька й матері… ох, ох, ох…

Явдокія Пилипівна. Правда, та що ж робить, коли ми уже до них не підійдемо? Вони вже під панську стать пішли…

Прокіп Свиридович. Та панія ж, а не дитина!

Явдокія Пилипівна. Зате ж розумні!

Прокіп Свиридович. Ет! Отой пенціон у мене ось де! (Показує на потилицю.)

Явдокія Пилипівна. Ти знов уже почав?

Прокіп Свиридович. Та й мовчу ж… Та давайте ж хоч чаю абощо!

Явдокія Пилипівна. Химко, Химко!

Вихід III

Ті ж і Химка.

Явдокія Пилипівна. Чи самовар готовий?

Химка. Ні, ще не ставила.

Явдокія Пилипівна. Так наставляй же зараз.

Прокіп Свиридович. Слухай, як укинеш жару, то збігай, будь ласка, у церкву до дячка та попроси трошки табаки.

Химка. Збігай! Близький світ!

Явдокія Пилипівна. Та що це ти вередуєш! Куди ж вона, у вівтар ускочить, чи що?

Прокіп Свиридович. Та я й мовчу… Так подавай же хоч самоваря скоріще!

Химка (зачиняючи двері). Своєю душею не нагрію, як закипить, то й подам.

Вихід IV

Ті ж і Проня.

Явдокія Пилипівна. Де це ви, доню, ходили?

Проня. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.

Прокіп Свиридович. Що ж там?

Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?

Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червоними стрічками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надіти матері на голову.)

Мати одхиляється.

Явдокія Пилипівна. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..

Проня. Така саме мода.

Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!

Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!

Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну положите…

Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?

Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.

Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?

Прокіп Свиридович. Правда і то — пенціон! (Чуха потилицю.)

Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними!

Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.

Проня. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і прийде просить руки.

Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?

Проня. Голохвастов.

Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?

Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.

Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!

Проня. Що ви знаєте?

Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.

Явдокія Пилипівна. Та про мене.

Проня. Глядіть же, щоб усе було гаразд.

Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.

Проня. Горілки?! Ви б ще цибулі або путрі поставили!

Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?

Проня. Чімпанцького треба: так водиться.

Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.

Проня. І того жалієте для дочки!

Явдокія Пилипівна. Господь з вами! Старий…

Прокіп Свиридович. Та я й нічого… Ось і гроші. (Виймає пуляреса, у платок завірченого.)

Проня. Дайте Химці, а я напишу… та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не притетюрилась!

Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?

Прокіп Свиридович. Та вона не поміша: лишній родич у хаті.

Проня. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе такі! Гнилицями насмердить, уп’ється.

Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп’ється.

Проня. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею!

Явдокія Пилипівна. Не годилося б так, Бог з вами!

Прокіп Свиридович. Та вона й не прийде.

Проня. А як прийде?

Прокіп Свиридович. Ну, вже не знаємо.

Проня. Тож-то, що не знаєте: чистая мука з вами! Та й ви самі, тато з мамою, більше б у пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте…

Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались…

Прокіп Свиридович. В пенціоні не були…

Проня. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий образованний, вчений…

Прокіп Свиридович. То мені хочеться послухати розумних речей; страх як люблю розумних людей!

Проня. То з пекарні слухайте, а то ще помішаєте об’явленію… Я вас покличу, коли треба буде. (Виходить до кімнати.)

Прокіп Свиридович. Ну, ну! А що, стара? Уже нас за хвіст та і в череду!

Явдокія Пилипівна. Не гризи вже хоч ти, бо й самій гірко! (Пішла.)

Прокіп Свиридович. Зате ж благородні! (Врешті дошукався до грошей.) Химко! Химко!

Голос Химки (з-за дверей). Та чекайте, ще не кипить!

Прокіп Свиридович. Та йди, треба.

Вихід V

Прокіп Свиридович і Химка.

Xимка (од дверей). Нема часу! Дму, дму у того каторжного самоваря, а він і не кипить…

Прокіп Свиридович. Та тут ось треба до Кундеревича збігати, на гроші!

Химка. Та як же я покину самовар? Він так погасне!

Прокіп Свиридович. Та ти його розідми швидче!

Химка. У мене духу немає на вітряка! Я вже хвартухом махала, махала… махала… так тільки