Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

Але це все безглуздо, і про Жмота теж краще тримати язик за зубами.

Тому я мовчки розвертаюся і заходжу в салон автобуса.

Гіркота відбирає сили й здається, що до свого сидіння я добираюся цілий рік, ледве волочачи ноги.

Але коли ми виїжджаємо за межу області, а за вікном світлішає, я раптом ніби прокидаюся за сьогодні ще раз, і думаю: я, можливо, і могла б довіряти Резнику.

Не знаю конкретно чому, але могла б, якби все-таки спробувала пізнати його ближче.