Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

Глава 23

— Втечеш зі мною з цього цирку? — запитує Богдан двома годинами пізніше.

Ми провели їх, усміхаючись присутнім, розмовляючи зі знайомими й відпиваючи шампанське з келихів. Дівчата сказали, що найближчий місяць уже розписаний. І це ж тільки початок. Усі хочуть скористатися послугами нового салону, майстрів, які раніше брали тільки вдома. Я усміхаюся й міцніше притискаюся до Богдана. Мені добре в його обіймах, і я відчуваю, що мені вдалося.

Далі все в руках моїх дівчат. Чи зможуть вони утримати клієнтів? Чи вийде в них задовольнити запити непростих дівчат із верхніх шарів суспільства?

— А зараз ми спробуємо взяти коротке інтерв’ю безпосередньо у власниці нового відкритого салону, — чую позаду й повертаюся.

Симпатична дівчина усміхається в камеру, після чого вимикає її й підходить до мене. Простягає руку й вимовляє:

— Доброго дня. Я Жанна, більше відома як Жанетта. Скажете кілька слів для моєї аудиторії?

Я бачила цю дівчину з-поміж тих, кого показувала мені Юля. Вона одна з успішних блогерів, медійна особистість, чиї фанати зараз чекають розмови зі мною. Від мене зараз залежить майбутнє салону. І нехай у нас є записи на найближчий місяць, я впевнена, що нові клієнти не завадять.

— Так, звісно, — я усміхаюся й тікаю з обіймів Богдана, щоб стати поруч із Жанною.

— Ми просто знімемо мініінтерв’ю, — пояснює вона.

— Які будуть запитання? — уточнюю.

— Прості. Кілька питань, відповіді, усмішки, мені у вас дуже подобається, тому взагалі не дуже важливо, що я запитаю, я однаково порекомендую салон.

— Дякую, — белькочу, ніяковіючи від похвали. З відомих вона перша, хто підійшов і похвалив мене. Решта переважно дружини бізнесменів, дівчата, які тільки починають розвиток своїх блогів.

— Ви головне усміхайтеся, — сміється Жанна.

— Добре.

Вона швидко вмикає камеру на телефоні, запускає запис відео й ставить кілька дійсно несуттєвих запитань. В основному це «Як до вас прийшла ідея назви салону?» і «Як ви вибирали фахівців?». Після вона вимикає камеру і знаходить поглядом Богдана, який стоїть трохи віддалік.

— Зробимо вас таємничою й загадковою? — запитує Жанна, усміхаючись. — Знімемо вашого чоловіка без обличчя.

Я киваю, до того ж Богдан відразу погоджується на авантюру, підходить до мене, зупиняється, кладе руку на мою талію й ривком притискає до себе. Жанна стає поруч, підіймає монопод вгору й робить знімок так, щоб було видно нас із нею, долоню Богдана, яка мирно спочиває на моїй талії, і його підборіддя. Решта залишається таємницею.

— Я відправлю вам запит на дружбу, — усміхається Жанна. — Поглянете, чи вдалася інтрига.

— Чому ви вирішили, що це буде інтрига? Сьогодні я не приховую свого супутника.

— Не приховуєте, — вона киває. — Але мої підписники не дивляться новини, проте вони вже знають, що салон відкрили ви. І про вашу сімейну драму багато хто обізнаний з інстаграму дружини вашого колишнього чоловіка, тож… повірте, вони безумовно будуть шокованими. А ще попруть сюди, щоб дізнатися про все з перших вуст.

Жанна подобається мені своєю прямолінійністю і вмінням говорити. Дивлячись на неї я розумію, чому на неї підписані так багато людей. Усі вони підкорені її манерою розмови, поведінкою, щирими усмішками та простотою, яка просочується крізь створений образ. Мені інтуїтивно хочеться побачити Жанну ще раз, поговорити з нею за чашкою кави, взнати її краще. Я чомусь думаю, що вона не відмовиться від моєї пропозиції зустрітися.

— Ви вже не розчаруйте їх! — вигукує і її обличчя осяває підступна посмішка. — Розкажіть дівчаткам гарну історію кохання, нехай задовольняють цікавість відвідувачів. Нехай вони ходять до вас не тільки за послугами, а і за плітками.

Ми сміємося, абсолютно не соромлячись гостей, які кидають погляди на господиню й дивну дівчину з моноподом в руці.

— Ви не хотіли б зустрітися за чашкою кави? — запитую в Жанни, але миттю прикушую язика.

Безсумнівно в неї чимало подруг і навряд чи вона так відразу заводить нові знайомства. Особливо з людьми, яким може бути вигідно спілкування з нею.

— Так, звісно! — миттю погоджується дівчина і простягає мені візитку. — Напевно це повинні були зробити ви, але ось… недавно зробила, до речі, використовую будь-яку нагоду їх упхнути.

Ми знову сміємося. Чоловіча рука на моїй талії стискається сильніше, і я розумію, що час прощатися. Не лише з Жанною, але і з прийманням взагалі. Мене хоче вкрасти мій чоловік. Відвезти й приємно провести зі мною час.

— Подзвони мені, Лєро.

Жанна переходить на «ти» й підморгує мені, після чого, сховавши телефон, йде.

— Вау, — повертаюся до Богдана. — Я набралася сміливості завести нові знайомства.

— Вона цікава.

— Мені починати хвилюватися? — жартівливо запитую в Богдана.

— З приводу мене — ні, але позаду той, хто точно не планує давати тобі спокій сьогодні, — сухо зауважує Богдан і спрямовує свій погляд за мою спину.

Мені навіть повертатися не потрібно, тому що я й так знаю, хто там. Ігор. Щоправда, чомусь без Наташі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍