Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

Глава 10

ГЛАВА 10

До вечора я встигла перезнайомитися і знайти спільну мову з багатьма жінками поселення. Добре, що зі спілкуванням проблем у мене ніколи не виникало. Дружина старости ще й настільки перейнялася моїм чуйним ставленням до її хворого сина, до якого я неодноразово ще підходила і намагалася викликати Асдуса, що навіть запропонувала нам з «моїм Воїном» (як вона висловилася) залишитися назовсім. Сказала, що нам допоможуть і дім побудувати і виділять все, що необхідно в першу чергу. Цікаво, як би відреагував Діор, якби дізнався, що селяни вже планують наше з ним спільне життя. Добре, що він не мав вампірського слуху, та і увесь час до вечора провів з чоловіками. А то хто знає, як би відреагував. Вони б ще повінчати нас прямо на святі запропонували!

Асдус же, зараза така, ніяк не реагував на мої заклики, хоч би скільки спроб я не робила. Чи то справді злякався Воїна Світлого бога, чи то вирішив, що не так і сильно хоче зі мною розмовляти. Більше я схилялася до другого, і від цього настрій сильно псувався. Краще б взагалі не показувався, демоняка, ніж дав надію і зник!

Тим часом, поки я мучилася від невизначеності, настав вечір. На подвір’ї старости розставили столи та лавки, накрили щедре частування та саморобну випивку. Сюди стікався народ з усього поселення, звісно, теж не з порожніми руками.

Нас з Діором влаштували на почесному місці, наче наречених. Остання думка змусила мої щоки знову запалати. Я крадькома поглянула на Діора, але його фізіономія залишалася абсолютно незворушною.

Шикнувши на гостей, що аж надто розгомонілися, староста взяв слово і виголосив довгу промову про те, як їм допоміг Воїн. Ішли довгі перерахування тих бід, що зазнали місцеві з вини клятих перевертнів. Скільки в кого вони задерли худоби, зіпсували майна, а кого і вбили чи зробили частиною зграї. Слухати про все це було моторошно, і настрій у всіх помітно погіршився. Але староста закінчив на оптимістичній ноті, що завдяки герою, який сидить зараз поруч із ним, все це в минулому. Тепер селянам нема чого боятися. І запропонував випити за здоров’я Діора. Почулися оглушливі вигуки селян, які підтримали оздоровницю, і свято розпочалося.

Господиня, яка сиділа поруч зі мною, підкладала мені найкращі шматки і раз у раз заглядала до рота. Мовляв, чому я не їм. Що їсти мені обов’язково треба. А то настільки схудла в лісі, що самі очі залишилися. Хоча знати, якою я була раніше, вона аж ніяк не могла.

Особливо збентежив один довід, котрий вона привела, щоб переконати мене їсти більше. Чоловікові потрібна здорова дівка, кров з молоком. Тим паче такому вправному і сильному, як Діор. Йому і жінку треба відповідну. Цього разу не почути Воїн просто не міг – адже сидів поруч. Покосився на нас якось дивно і, що вже зовсім вразило, зніяковів. Я щосили намагалася позбутися уваги хлібосольної господині, переключаючи її на інших гостей.

Стало трохи легше, коли селяни вже неабияк напилися і почали горланити пісні. Місцевий музика притягнув цимбали і почав грати на них так, що ноги самі прагнули піти в танок. Що і зробила більша частина гостей. Господиня вже теж добряче наклюкалася і на всю горлянку підхоплювала жваву пісню.

Я крадькома скидала зі своєї тарілки їжу під стіл, де влаштувалися місцеві собаки та коти. Горілку пити теж не стала, розуміючи, що мені потрібна твереза голова​​. А то ще ляпну щось не те і накличу на себе підозри. Але коли староста, теж явно напідпитку, оголосив оздоровницю тепер уже на мою честь і наказав випити до дна, відмовлятися було незручно. Потім підіймалися чарки за наше з Діором щастя, діточок та інше, наче і справді відзначали весілля.

На Воїна я боялася навіть глянути. Щоб придушити бажання вискочити з-за столу і забратися якнайдалі від загальної уваги, я знову випила. Сама не помітила, як голова запаморочилася, а по тілу розтеклося приємне тепло. І добре так стало! Селяни вже не здавалися надто безцеремонними. А на їхні побажання та жарти я весело відгукувалася. Сміялася іноді зовсім без причини, але це зараз анітрохи не турбувало.

Потім хтось з місцевих хлопців потягнув мене в танок, попередньо спитавши дозволу у Діора. Я ще бовкнула, що, мовляв, чого в нього питати. Я ж не його жінка. Впіймала чомусь незадоволений погляд Воїна, але лише відмахнулася.

У чому-чому, а в сільських танцях я була сильна. Це вам не демонські, де можна собі кістки переламати, намагаючись повторити потрібний рух! Та й вампірські спритність та гнучкість давали своє. Танцювала я так добре, що невдовзі навколо мене цілий гурток молоді утворився. Хлопці навперебій тягли мене до себе, прагнучи затиснути більше, ніж належить. А як без цього? Все ж таки чоловіча кобелина натура скрізь однакова.

У якийсь момент, коли один чорнявий аж надто почав руки розпускати, у коло танцюристів увірвався Діор. Я навіть зойкнула, коли він одним недбалим рухом відкинув нахабника до інших хлопців, які впали разом з тим бідолахою. А потім витяг мене з кола і поволік подалі від решти. Навколо всі багатозначно посміхалися через його дії, що, схоже, тільки посилило кепський настрій Діора.

– Пити тобі вже досить, – обрубав Воїн моє хихикання, що мимоволі зірвалося з губ.

– Та чому? Весело ж!

– Як би ці твої веселощі бідою не обернулися, – насупився Діор. – А якщо ти комусь завдаси шкоди?

Я навіть ікнула від такого припущення.

– Я і не думала таке робити!

– Може, й так. Але ризикувати не хочеться. Тож ходи до хати і лягай спати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍