Читати книгу - "Позасвіття, Лара Роса"

– Ти не посмієш! – прошипіла вона.

Та вже через хвилю вони стояли один проти одного на лісовій галявині, усадженій по колу ялівцем, й свердлили одне одного поглядами.

– Невже так засумував за матусею? – жінка розпливлась досить отруйною посмішкою, цілком опанувавши себе.

Олекса криво осміхнувся:

– А ти хоч коли-небудь нею була?

– Ти забув? – вона театрально скинула брови догори. – Цілих п’ять років!

– Та ні, це ти забула додати: моїх найгірших років.

– Олексочку! – жінка розсміялась. – А чи не завдяки цьому ти став тим, хто ти є? То тобі варто подякувати своїй матусі! Може поцілуєш у щічку? – вона й обличчя розвернула таким чином, ніби й справді чекала синовнього поцілунку, хоч на губах вигравала лиш насмішка.

Він клацнув пальцями й через хвилю з-за дерев долетів шум вітру. Посмішка Віринеї перетворилась в вищир:

– Так боїшся вступити зі мною в бій, що собачку свого покликав?!

На галявину вилетів вихор: немов повітря загустіло, сконцентрувалось й витяглось у щось довге і велике, що лягло кільцями навколо Олекси, перетворившись у велетенського крилатого змія, який хижо косився на його супротивницю.

– Боюсь? – чоловік трохи здивовано війнув бровою. – Ти ж знаєш, що ні. Мені лиш не подобаються наслідки цього бою. Та тепер і це я здатен пережити.

Жінка здригнула руками донизу і з її долонь почали струменіти прядки чорної імли. Вона тряхнула правою кистю, і її до половини огорнув темний туман.

– Гадаєш, Олексочку, вона тебе втримає? В ній же сила ледь жевріє. Вона навіть не здатна собі дати раду, а не те щоб зупинити переродження. Навіщо тобі це? Тобі ж пропонують силу. Велику силу, дурнику! Тільки візьми, – вона дивилась в його очі, наче сподівалась вичитати в них хоч краплину коливань. – Подобається це дівчисько? То залиш собі – ніхто й пальцем не зачепить, поки самому не обридне. А хочеш, – Віринея потроху здіймала туман все вище, – я сама навчу її всього, щоб стала рівною тобі, якщо вже й справді так запав на неї.

Олекса гидливо скривився:

– Ти не зрозуміла? Мене не цікавлять твої пропозиції: я дуже добре знаю їх ціну. Як і твоїх обіцянок. Та ще раз смикнетесь в бік дівчини, і тебе я порву першою.

Вона зареготала, і регіт її був надто зловісним:

– А сили вистачить, хлопчику мій? Ну, потріпати ще може й так! А от порвати? Я б не зарікалась, синку!

Він ледь ворухнув вказівним пальцем:

– Сіруше! Вона твоя!

Вихор миттєво зірвався з місця, змішуючись із темним туманом, яким Віринея намагалась прикритись, та не встигла. Олекса навмисне обрав саме цю галявину: він знав, що ялівець гаситиме її силу. І також знав, що змій значної шкоди їй не завдасть, та сили витріпає, тож, дня три вона буде відновлюватись й, хоча б з її боку на цей час пакостей можна буде не чекати. Цього йому вистачить, щоб дістатись з Іреною до Вірляни, а там вже дівчина буде захищена.