Читати книгу - "Вовчиця. Присяга крові, Анна Юняєва"

Розділ 30

— "Слід веде ліворуч". — Ельза зупинилася відчувши різкий запах заліза в повітрі, проте вона не єдина хто це відчув.

Вони ступали обережними кроками роззираючись довкола. Їх насторожило, що поряд вони не відчули інших звірів, ця гробова тиша не подобалася їм. Проте, вовчиця продовжувала йти далі по слідах запаху, що вів її далі. Попереду виднілася печера, від якої доносилися різкі запахи, тому вона попрямувала туди. 

Не зважаючи на те, що в середині було темно, Ельза все ж таки змогла розгледіти що в середині завдяки вовчому зору. Запах сирості, плісняви та заліза неприємно вдаряли в ніс, від чого вовчиця загарчала.

Стежина в печеру вистелена з черепів змушувала відчувати мурашки по шкірі, тут пахло смертю.

— "Тут дві дороги, Ельзо. Нам варто розділитися, щоб не витрачати час". — Кларісу було не приємно бути в цьому місці не зважаючи на його досвід. Адже за все своє життя він не бачив такої кількості кісток. Видовище його злило, як і вовчицю.

— "Ти це чуєш?" — Ельза ніби не звертала уваги на його пропозицію, вона була зосереджена на іншому.

—  "Я нічого не чую".

— "Ото ж бо. Хіба в лігві може бути так тихо? Жодного шурхоту, я не чую геть нічого." — Кларіс задумався, а потім закрив очі концентруючись на слухові.

— "Тут щось не так, Ельзо. Нам краще повертатися. Раптом це пастка?" — вовчиця обернулася до вовка та здається їй не подобалася його ідея.

— "Можеш повертатися, я не піду доки не перевірю це місце." — Ельза пішла стежиною праворуч, а Кларіс закотивши очі пішов ліворуч.

Чим далі вона йшла, тим сильніше смерділо залізом, вона увійшла в приміщення, яке було порожнім. Майже порожнім. Адже всюди лежали понівечені тіла та вивертнів тут не було. Хоча свіжі сліди свідчать про нещодавнє їхнє перебування тут.

— "Чорт би вас побрав!" — вона вилаялася сама про себе й розвернувшись назад побігла шукати Кларіса, проте довго шукати не довелося, адже вона зіштовхнулася з ним біля роздоріжжя печери.

— "Здається вони були тут нещодавно, проте покинули лігво з поспіхом. Таке відчуття ніби вони знали, що ми прийдемо, адже не встигли загасити багаття". — вовчиця скривилася зрозумівши, що вони не встигли, а це означало, що їм доведеться повертатися в клани.

— "Вивертень встиг їх попередити, повертаємося. Треба завтра повідомити ватажкам." — Ельза була зла та розчарована, проте іншого виходу не було, окрім як повернутися в табір. І попрямувавши до виходу з печери, Ельза зачепила лапою чиюсь руку. Вона хотіла зупинитися, щоб розгледіти кому вона належить, бо запах вовка видався до болю знайомим. Та Кларіс гукнув її нагадавши, що їм треба негайно вирушати.

Даремно вона не поглянула на мертве тіло вовка, яке лежало посеред кісток, адже тоді вона б збагнула, що хтось не той, за кого себе видає...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍