Читати книгу - "Відшукати скарб, Анітка Санніфео"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Часом потрібно пройти разом певний шлях, щоб зрозуміти себе та свої емоції й почуття, – відповів Олексій. – І я навіть починаю розуміти, що недаремно мене перенесло в Адар. І я вдячний долі за цей тиждень пригод. Він назавжди мене змінив.
– Як каже наша Сара, у Долі на всіх свої плани, – усміхнувся Миродор. – А зараз пропоную обговорити те, заради чого ми тут зібралися. Адже ви, я дивлюся, все одне мене не послухали та вирішили знайти вкрадене яйце дракона.
– Не без допомоги Джоани. Вона сказала, що змогла нарешті відчути, де його переховують, – проговорила Руора.
– Мамо, ти здивувала мене. Чому ви з батьком приховували твоє фейське походження?
– Ти ж знаєш ставлення до фей на інших землях. Тим більше, від цього є користь. Наш ворог не знає, з ким має справу.
Всі влаштувалися за столом та зробили замовлення, наближався час обіду. Їм швидко подали гарячі страви у глиняних горнятках – традиційний суп, який готували на землях гномів з м’ясом диких зайців, солодкою картоплею, цукіні й гарбузом із додаванням ароматних трав та спецій. Також принесли у келихах ягідний морс та тарілку з різноманітними сирами. Гноми зналися на приготування молочних продуктів, тому їхні сири були популярні у всьому світі.
– Аромат просто нереальний, – знявши кришечку промовив Олексій. – Ваша кухня чимось схожа на нашу, але я кожного разу дивуюсь тому, як гармонійно у вас поєднують різні види овочів та м’яса.
– Дуже тішуся, що тобі подобається, – посміхнулася Руора.
– Сину, розповідай, про що домовилися Володарі, – попросила Джоана.
– Поки їм вдалося припинити вогонь. Вже кілька днів триває магічна тиша на кордонах. Арольф висловив своє занепокоєння ситуацією.
– Висловив занепокоєння? – фиркнула Руора. – Та його армія жбурляла в нас магічними атаками, спопелила не одне селище та забрала життя сотні містян, серед яких жінки та діти! І він висловив занепокоєння? Серйозно?
– Тихіше, люба, не гарячкуй, – промовила Джоана.
– Так от, – продовжив Миродор, – ми з батьком розробили та випустили пошукові закляття, які мають розпізнати сплески чорної магії. Якщо наші припущення вірні, й артефакт знаходиться у руках того, хто пішов на зв’язок із Чорними Силами, то ми незабаром отримаємо сигнал. – Чоловік дістав з сумки, що висіла на його плечі скручену у рулон карту та розклав на столі. – Ось. Це наш Адар. І на цій карті почнуть миготіти червоні вогні, як тільки черговий сплеск відбудеться. І саме це буде сигналом відправлятися на пошуки артефакту.
– Але ми не знаємо як довго чекати на ці сплески, правильно? – Олексій уважно роздивлявся карту.
– Саме так.
– Тоді ми залишімся тут стільки, скільки буде потрібно, – кивнула Джоана. – Останній раз я відчула магічну хвилю артефакту у цьому районі три дні тому, – вона взяла червоний олівець та позначила на мапі.
– Це дві години їзди звідси, – промовив Миродор. – Але він постійно переміщається. Недарма ми не могли стільки часу вирахувати місце знаходження артефакту. Він переміщує його, кожного разу змінюючи маскувальне закляття.
– Підготувався він добре, – зазначив Олексій. – Він працює сам чи в нього є спільники?
– Я вважаю, що він сам. Але достеменно це невідомо, – промовив Миродор.
Не встиг він проговорити останні слова, як на карті почала миготіти червона крапка. Спочатку сигнал був слабкий, потім став сильнішим, а за ним з’явилися ще дві крапки.
– Це воно! І він переміщується! Це те, про що я говорив, – Миродор схопив олівець та ткнувся в карту.
Решта напружено спостерігали за тим, що відбувалося. Крапки, що починали миготіти рухалися в бік кордону з Темними ельфами.
– Що він задумав? – скрикнула Джоана. – Він надто швидко переміщається. Це схоже на портальну магію, яка доступна, по суті, лише феям, або тим, хто має спеціальний артефакт.
– Точно нічого доброго, – буркнув Миродор. – Навряд чи він вирішив повернути Яйце дракона на місце. Скоріш за все дізнався, що війна припинилася… Треба попередити Володаря. Нехай посилить охорону кордонів, а ми вирушаємо в дорогу.
– До кордонів надто далеко. Шлях займе кілька днів. Ми не можемо втрачати цей час, – заперечила Руора.
– Я спробую перенести нас. Сподіваюся заряду мого артефакту вистачить для цього, – дивився на неї Миродор.
– Я допоможу тобі, сину, і підживлю за потреби твій артефакт. Все-таки в ньому закладено мою магію.
– Коли ти мені його подарувала, я не думав, що колись буде потреба в таких екстрених перенесеннях. Я звик добиратися всюди наземним шляхом – на конях чи пішки. Портальна магія займає занадто багато енергії.
– Його створила моя бабуся, можливо, вона знала щось, коли заповідала передавати артефакт своїм нащадкам.
– Добре, потім про це поміркуємо. Зараз нам потрібно вийти з кафе, стати он там, – він вказав на нешироку галявину, – й взятися за руки. Я приблизно уявляю місце, де це, тому перенесу всіх нас на кордон Темного лісу. – Миродор швидко написав на порожньому листі повідомлення для батька з проханням надіслати військо для підтримки у разі необхідності та відправив його магічною поштою, після цього сховав карту в сумку та першим ринувся до виходу з кав’ярні.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відшукати скарб, Анітка Санніфео», після закриття браузера.