Читати книгу - "Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян"

Ще один поверх і я майже у цілі. Труба ще більше затріщала, але витримала мене. Треба тітці сказати, що непогано було б відремонтувати її. Я стояла на карнизі, майже впечатавшись у стіну. Як і підозрювала – вікно не замкнене. Ще б пак! Сонце давно пішло на інший бік, а спати з зачиненим вікном – парко. Я зістрибнула на підлогу й зачепила ногою горщик з якоюсь квіткою, він дзенькнув, я лайнулася. От же ж! Гаразд, зараз не до цього, потім приберу. Я обдивилася – дві кімнати: одна велика і простора, а друга менша. У великій – стояло широке не застелене ліжко, з прим'ятими перинами та скуйовдженою ковдрою. Поруч із ним на тумбочці стояла якраз маленька скринька. Я спробувала її відкрити – дзуськи! Крутила її і так, і сяк, натискала з усіх боків, намагалася знайти якусь таїну. Марно. Мабуть, у ній кухар і зберігав злощасне приворотне зілля. Я з жалем кинула її.

У малій кімнаті – шафа і величезна скриня. Така, як пів Понтусоля. У шафі – верхній одяг: пара плащів і шуба. Ого! Він планує тут зимувати? Дулю з маком, й шляху з гаком! Я відчинила скриню. Може тут виявиться щось цікавеньке? На жаль, напівпорожня. Там лежали лише речі кухаря: зверху стос величезних трусів у доволі невигадливу синю квіточку. Напевно, шив на замовлення. На ярмарках я таких ніколи не бачила, та й стала б дівчина моїх років звертати увагу на величезні чоловічі труси?

Я акуратно переклала кожну пару, сподіваючись знайти фляжку, пляшку або щось таке, що можна заховати не тільки в скриньці. Хто його зна’, за скільки він купив ті труси? Крім білизни там лежало кілька пар штанів і сорочок. Пара нових черевиків і гаманець із грошима. Я взяла його в руки – важкий – і розв'язала шнурок. І застигла з гаманцем доверху набитим золотими монетами. Гірко всміхнувшись, зав'язала і поклала на місце. Мені чужого добра не треба. В цю мить на плече всівся зелений магоптах і голосом Кхибри крикнув:

– Жирдяй іде, біжи!

Я порснула до вікна, біля якого лежав нещасний розбитий горщик, і вже перекинула ногу. Та біля дверей глухо скрипнула мостина і задзвеніли ключі. Я, недовго думаючи, кинулася до скрині, під дальній кут підсунула скручені труси кухаря, щоб не задихнутися. Повернувся ключ у замку і в кімнату увійшли двоє – кухар і якийсь мужик.

– Розповідай, – наказав, а не сказав голос. Стоп! Я його вже чула! Так цей той, другий бандит, який нещодавно розмовляв із Красунчиком. Цікаво, а що спільного у шеф-кухаря з цим пройдисвітом?

– Ой, – винуватим голосом пропищав товстун, – моя квіточка розбилася.

– «Квіточка розбилася», – передражнив його розбійник. – Гербарій збереш потім. Кажи, що рознюхав.

– До Палажки приїхала небога з подружкою, а та їх взяла в помічниці...

– Мене не цікавлять тупі баби, – перервав злодій шеф-кухаря.

– Це я до того, що дівки постійно під ногами крутяться. Я не можу увійти в кімнату хазяйки, поки вони тут. – А потім понизив голос: – Мені здається, вони про щось здогадуються.

– Здається, чи здогадуються?

– Не знаю.

– Так дізнайся! Тобі гроші платять за інформацію!

– Клянуся, дізнаюся! – пролепетав кухар.

– Що нового?

– У таверні базікають, що вночі вбили якогось упиря на занедбаному цвинтарі.

– Щоб їм усім у Марсулу провалитися! Щоб Маруна за їхніми душами прийшла! – вилаявся чоловік. – Сучі хвости!..

- Не лайся, квіточки зів'януть, – заскиглив жирдяй.

– Зараз ти в мене зів'янеш! – рявкнув розлючений голос. – Ще що?!

– Учора вельмишановний Флюн пив безмірно. Кажуть, що він приїхав, щоб купити е́стриггіра.

Чоловік затих, потім гмикнув.

– А це гарні новини. Він тут оселився?

– Так, зняв найдешевший номер.

– Чудово.

Почувся глухий удар і стогін кухаря.

– Худни, Понтусю! А то мозок жиром запливе, думати перестанеш! – розреготався бандит. – Був би ти худорлявим, як Красунчик, давно спокусив би бабу і прибрав до рук таверну!

– Вона й так майже моя, – ображено пробубнів трутень.

– Майже, та не твоя! – з натиском відповів розбійник.

У мене мимоволі стиснулися кулаки. Ех, шкода, що я качалку Кхибрі віддала! Але вмить згадала, слова батька: бандит може швидко кинути ніж. Ні, помирати я поки що не збираюся.

– Ти її скоріше приборкуй. Нам таверна потрібна для справ.

– Я намагаюся, але дівки... Дуже недоречно вони тут з'явилися.

– Дівок візьму на себе, хоча, швидше, Красунчик ними займеться. Він жодної спідниці не пропустить, на відміну від деяких. Активніше, Понтусику, активніше. Хазяйка – баба ще в соку. – Він помовчав, а потім додав: - А може в тебе проблеми з цим?.. – він присвиснув і мерзенно загиготів.

– В мене немає ніяких проблем! – звискнув як поранений кабан шеф-кухар.

От сволота пузата! Я зробила вдих, щоб не закричати від злості, і в ніс влетіла пір'їнка, яка, більш за все, застрягла у волоссі, коли годувала качок. Я затиснула ніс, щоб не чхнути. Спробувала дістати пір'їнку – нічого не вийшло, тільки більше залоскотало. Я поворухнулася – скриня здригнулася.