Читати книгу - "Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я захоплено дивився на Пуаро. Я не був до кінця переконаний, що його версія правильна. Існувала велика ймовірність, що Карлотта взяла вже надірваний листок. Однак Пуаро переповнювала така радість, що я не наважувався поділитися своєю досить прозаїчною думкою. Бо все-таки він міг мати рацію.
Утім, я насмілився вказати Пуаро на одну-дві слабини в його теорії.
— Але як цей чоловік, хай хто це був, дістав листа? Міс Адамс узяла його просто з сумочки й особисто віддала покоївці, щоб та відправила його. Покоївка сама нам про це сказала.
— Через це нам слід прийняти одну з двох речей. Або покоївка збрехала, або того вечора Карлотта Адамс зустрічалася з убивцею.
Я кивнув.
— Я вважаю, що останній варіант найвірогідніший. Нам досі не відомо, де була Карлотта Адамс між часом виходу з квартири та дев’ятою годиною, коли вона залишила валізу на вокзалі Юстон. Я гадаю, що саме у цей період вона й зустріла вбивцю у якомусь визначеному місці, і, можливо, вони повечеряли разом. Наостанок, він дав їй кілька вказівок. Що точно сталося з листом, нам невідомо. Можна спробувати здогадатися. Карлотта могла тримати його у руці, плануючи відіслати його вже тоді. Вона могла покласти його на столик у ресторані. Убивця бачить адресу і відчуває ймовірну небезпеку. Можливо, чоловік непомітно взяв його, вибачився і відійшов, розкрив, прочитав, вирвав листок, а потім повернув на столик, чи, можливо, віддав його, коли Карлотта йшла, сказавши, що вона не помітила, коли лист упав. Точний перебіг подій неважливий, але дві речі очевидні — Карлотта Адамс зустріла вбивцю того вечора перед тим, як убили лорда Еджвера, або вже після вбивства (для цього було трохи часу, коли вона вийшла з «Корнер-гауса»). Здогадуюся, хоча тут я можу помилятися, що саме вбивця дав їй золоту скриньку як чуттєве нагадування про їхню першу зустріч. У такому разі вбивця — «Д.».
— Не можу зрозуміти, до чого тут золота скринька.
— Послухайте, Гастінґсе. Карлотта Адамс не приймала веронал. Люсі Адамс так стверджує, і я теж вірю, що це правда. Ця здорова дівчина з ясними очима не мала схильності вживати такі речі. Жоден із її друзів, а також покоївка не впізнали скриньку. Чому тоді скриньку знайшли у Карлотти після того, як вона померла? Для того, щоб склалося враження, що вона приймала веронал і до того ж робила це протягом значного періоду часу, скажімо, щонайменше півроку. Припустимо, що на кілька хвилин дівчина зустріла злочинця після вбивства. Вони щось випили разом, Гастінґсе, щоб відсвяткувати свій успішний план. А він підсипав у напій дівчини досить вероналу, щоб вона не прокинулася наступного ранку.
— Жахливо, — сказав я, здригнувшись.
— Так, це було недобре, — сухо додав Пуаро.
— Ви розкажете це все Джеппові? — запитав я через хвилину чи дві.
— Не зараз. Що я можу йому розповісти? Цей бравий поліцейський Джепп скаже, що це «ще одна дурниця! Дівчина просто написала на нерівному аркуші паперу!» C’est tout[59].
Я винувато опустив очі.
— Що я зможу на це відповісти? Нічого. Щось таке справді могло статися. Я лише знаю, що це не сталося, бо не могло статися.
Мій друг замовк. Його обличчя набуло замріяного виразу.
— Уявіть собі, Гастінґсе, якби у того чоловіка був план і засоби, він би відрізав сторінку, а не відірвав її. І ми б нічого не помітили. Нічогісінько!
— Тому ми робимо висновок, що він був недбалий у своїх звичках, — усміхаючись, мовив я.
— Ні, ні. Він міг поспішати. Ви бачите, як неакуратно відірвано. О! У нього точно було мало часу.
Пуаро зробив паузу, а потім сказав:
— Я сподіваюся, ви таки помітили одну річ. Цей чоловік, цей «Д.», у нього мало б бути дуже міцне алібі на той вечір.
— Я не знаю, як у нього взагалі може бути алібі, якщо чоловік спочатку провів час, вчинивши вбивство на Ріджент-ґейт, а потім зустрічався з Карлоттою Адамс.
— Цілком згідний, — мовив Пуаро. — Саме це я і маю на увазі. Йому надзвичайно потрібне алібі, і не сумніваюсь, що він подбав про це. Інша річ, чи справді його ім’я починається на літеру «Д»? Чи «Д» пов’язане з псевдонімом, за яким Карлотта Адамс його знала?
Він замовчав, а потім тихо додав:
— Ми повинні знайти його, цього чоловіка, чиє ім’я чи псевдонім починається на літеру «Д». Гастінґсе, ми мусимо його знайти.
Розділ двадцять четвертий
Новини з Парижа
Наступного дня у нас був несподіваний візит.
Прийшла Джеральдін Марш.
Пуаро привітався і запросив її сісти. А я з жалем дивився на цю дівчину. Її великі темні очі стали ще більші і темніші, ніж звичайно, а темні кола під очима свідчили про те, що вона не спала. Її обличчя було худе та надто змарніле як для молодої особи, майже ще дитини.
— Я прийшла побачитися з вами, мсьє Пуаро, тому що не знаю, як мені далі бути. Я жахливо хвилююся і засмучена.
— Так, мадемуазель?
Він тримався серйозно, зі співчуттям.
— Рональд розповів мені, що ви сказали йому того дня. Я маю на увазі той страшний день, коли його заарештували. — Вона тремтіла. — Він розповів, що ви несподівано підійшли до нього, коли він сказав, що, здається, йому ніхто не вірить, і сказали йому: «Я вам вірю». Це правда, мсьє Пуаро?
— Так, це правда, мадемуазель, саме так я і сказав.
— Так, але я мала на увазі не те, чи ви так сказали, а чи ви насправді повірили йому. Чи повірили ви в його розповідь?
Вона була страшенно схвильована і, склавши руки, нахилилася вперед.
— Я сказав правду, мадемуазель, — тихо відповів детектив. — Я не вірю, що ваш
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть лорда Еджвера, Агата Крісті», після закриття браузера.
