Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- А вони не потонуть? - раптовий здогад озвучила Делоріс.

- Водоноси? Потонуть? Ні. - заспокоїв її Максуд.

За кілька секунд вода вже дісталася верхнього краю щита. Солдати почали підтягувати діжку з ручками. Усі бійці враз зрозуміли, що з такою силою подачі води доведеться працювати дуже швидко.

- Зачекайте трошки, нехай перша вода зійде. - підказав їм воїн.

Вода перемахнула через щит і вирвалася надвір, побігши під ноги. Солдати знову взялися за діжку. У цей час два напівпрозорі сині щити невеликого розміру влипли в дверний отвір по обидва його боки. Нижні їхні кордони стикалися зі щитом Сандрін. Дві смужки синього кольору залишили між собою проміжок у лікоть.

- Подумала, що так буде зручніше. - фіолетові очі Дезіре горіли яскравим вогнем.

Делоріс схвально закивала. Тепер вона знає двох Химерниць, які так вміють робити. Справді, із цими додатковими щитами стало набагато зручніше. Утворилася щілина над щитом Сандрін і тепер вода виливалася лише через неї, а не через верх щита по всій довжині проходу до будівлі. Солдати швидко піднесли діжку під проріз між двома верхніми щитами. Інші воїни вже штовхали першу ємність. Ще кілька солдат стали збоку з такою ж бочкою з ручками.

- Взяли. - скомандував один із воїнів, що стояв біля першої бочки.

Вона вже була наповнена. Троє інших людей підняли її і трохи відтягли. Відразу під потік води була поставлена інша бочка. До першої бочки підбігло ще кілька чоловік і вп'ятьох вони вивернули її в першу високу містку ємність. Потім відтягли порожню бочку, звільняючи місце для солдатів, що вже наповнили другу бочку. Набиралися вони швидко. Солдатам довелося часто змінюватись, оскільки робота видалася дуже інтенсивною. Ланцюжок із ємностей почав повільно зменшуватися. Азаніель з Оррмарином теж прийшли. Вони командували, куди які ємності необхідно доставити. Воду потрібно правильно розподілити. Сандрін та Дезіре кілька разів змінювали свої щити. Накладаючи нові поверх старих. Через годину стало зрозуміло, що обидві Химерниці добряче втомились. Піт котився по їхніх обличчях, голови мали дивний нахил, подих раз у раз збивався. Ніхто не хотів здаватися. Делоріс пошукала очима Тревізо. Та стояла трохи віддалік у тіні, спостерігаючи за роботою солдатів. Дівчина підійшла до неї. Тревізо повернула до учениці голову і десятки чорних довгих тонких кісок захиталися. Вона стояла, притулившись одним плечем до будівлі і схрестивши руки.

- Чому ти не заміниш одну з них? - запитала Делоріс у Химерниці.

- А ти знаєш багато Химерниць, які можуть керувати щитами? - відповіла та.

- До цього дня — знала лише одну. - погодилася з нею учениця.

- Саме так. - Тревізо відвернулася від неї, демонструючи свою байдужість.

Делоріс зітхнула і підійшла до Максуда.

- Та я бачу. - випередив він її. - Це остання бочка. - він набрав повітря в груди. - Остання бочка! Прибрати убік і всім відійти! Скажи Химерницям. - знову повернувся він до Делоріс.

Та миттю побігла до них і повідомила про те, що просив передати Максуд. Ті не подали вигляду, що почули її. Вони стояли майже пліч-о-пліч і їхні фіолетові очі яскраво світилися. Не всі ємності заповнені водою. У них просто не вистачить сил заповнити їх усі.

- Остання. Бочка. - повторила свою спробу Делоріс.

Нічого. Вона глянула на солдатів. Ті давно відтягли набрану діжку і відійшли подалі від дверей. Делоріс зайшла за спини Химерницям і з силою вдарила кожну з них у плече. Тут же обидва щити Дезіре розлетілися в різні боки. Один врізався в сусідній будинок і розлетівся на шматки, опавши звуком битого скла. Інший полетів у бік солдатів і тим довелося пригнутися і припасти на землю, щоб залишитися живими. Щит зрештою розбився об кам'яну вулицю. А ось синя смужка Сандрін полетіла прямо на Химерниць. У польоті вона розкручувалась, і своїм краєм націлена була прямо на Сандрін. Делоріс тільки рота відкрити встигла. Щит розпався прямо перед обличчям Сандрін. А сама Химерниця відчула тепло на лівому зап'ясті. Там, де висів її браслет.

- Тобі пощастило, що Сандрін встигла зруйнувати свій щит! - загарчала, обернувшись Дезіре.

- Ніколи більше такого не роби! Могли постраждати люди! - крикнула на ученицю Сандрін.

Делоріс розширила в гніві очі і набрала повні груди повітря:

- Самі винні! Дві дурепи! Граєте тут у ігри! Міряєтеся, у кого очі яскравіші. Ви нам потрібні! Обидві. І сьогодні, і завтра, і післязавтра. Досить думати тільки про те, хто з вас крутіше. Пора вже подорослішати.

Вона стиснула губи і по черзі тицьнула пальцем майже в обличчя кожної з Химерниць. Розвернулась і пішла геть. Химерниці залишилися стояти на місці, важко дихаючи.

Потік води вирвався назовні. Холодна вода котилася вулицею, омиваючи ємності та ноги солдатів. Вона тішила око. Вона давала життя. Максуд вбіг у будівлю. Хоча він неодноразово бачив таку картину, але щоразу вона здавалася незвичайною. Вода лилася з дірки назовні. В інших обставинах вона б заливалася всередину. Але зараз усе було інакше. Вона пінилася і пузирилась, піднімаючись з глибин. Воїн спробував докричатись до водоносів. Це зробити йому не вдалося, адже шум води стояв неймовірний. Про цю ситуацію він якось не подумав. Головне було доставити воду назовні. А ось як зупинити подачу води?

- Відійди.

Максуд обернувся. Поруч стояла Химерниця із зеленими очима. Тревізо. Миттю з її рук злетіли вогники, і поруч з'явилася біла імла. З неї відразу вистрибнули два щури. Ще секунда – і третій приєдналася до них. Тревізо засунула руку в кишеню. Потім підкинула монетку прямо над діркою. Перший щур підстрибнув, спіймав її зубами і полетів униз. Химерниця повторила свій трюк ще двічі. Щоразу черговий щур підстрибував, хапав монету і зникав у дірці. Холодна вода доходила до щиколоток. Максуд уже не відчував пальців на ногах. Він ними ворушив, щоб забезпечити приплив крові. Хвилину нічого не змінювалося. Потім потік води швидко почав вичерпуватися, доки не припинився зовсім. Тільки тоді Химерниця згасила свої очі. Вона розвернулась і пішла геть.