Читати книгу - "Омріяний Рим"

людина мусить коритися волі Бога, навіть якщо той наказує їй виконувати щось безглузде, наприклад, поклонятись ідолам. А от розсудливі християни так не чинять.

Бенедикт поставив собі за мету нагадати слухачам про класичне грецьке коріння християнства, а передусім — ті гіпнотичні слова, якими Іван починає своє Євангеліє. У рядку «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було», той ужив платонівський термін «логос» (λόγος), що означає не лише «слово», а й «розум», розум у тому значенні, у якому його використовує Мануїл. Бенедикт і Мануїл одностайно роблять сміливу заяву про свою віру, над якою висить страшна небезпека: розум так уплетений у всі її процеси, що просто не застосовний до ісламу.

Ми бачили реакцію ісламського світу на цю заяву, а смерть сестри Леонелли (і не тільки її) довела головну думку Мануїла й Бенедикта: в ісламі немає жодного логосу й ніякої metriotes — поміркованості. Відколи на стіні афінської скарбниці в Дельфах написали «меден аган» (μηδὲν ἄγαν) — нічого надмірного — поняття поміркованості стало центральним у західній моралі та грецькому християнському богослов’ї, яке пропагував Мануїл і до якого закликав Бенедикт. Де поміркованість у розстрілі черниці? Де логос — розсудливість — у спробах убити данських дипломатів за те, що якась там данська газета надрукувала якісь там малюнки?

І знову західноєвропейські політики дістали змогу погратися з ідеєю того, що іслам має в собі щось чужинське, надто коли обговорювали найбільше геополітичне питання сьогодення. Туреччина, батьківщина Мануїла II Палеолога, де розташовані найбільші греко-римські міста античного світу, знову чекає на вступ до ЄС. Туркам ще випаде дізнатися свою долю й рішення стосовно заявки, яку вони вперше подали ще в далекому 1963 році.

Затримка з прийняттям Туреччини до ЄС не має нічого спільного з економікою. ВВП Туреччини на душу населення вищий, аніж у багатьох попередніх новачків ЄС, а турецькі фермери більш-менш згодні з думкою Єврокомісії про те, як вони мусять вирощувати свої фісташки. Aequis communautaire[106] Євросоюзу на 80 000 сторінок можна легко вписати в законодавство Туреччини, і попри те що ентузіазм щодо цієї затії рівномірно холоне як у самій Туреччині, так і в Західній Європі, насправді всі ці перешкоди не мають жодного стосунку до законодавства. І річ тут не в Кіпрі, бідності чи населенні.

Річ навіть не в тому, що в турків смаглява шкіра, товсті брови, низькі лоби, і не в будь-яких інших упередженнях, які лише можна вигадати. Ні, друзі мої, причина, чому най-багатші країни світу вже стільки часу не квапляться запрошувати Джонні Турка[107] до свого клубу, полягає у його, так би мовити, «цінностях». Як висловився в програмі Today архієпископ Кентерберійський лорд Кері: «Авжеж, Європейський Союз — це щось більше за економіку. Усі його члени повинні мати спільні цінності…»

«Уся річ у… е-е-е-е, м-м-м-м, а-а-а… культурі», — кажуть західноєвропейські політики, а їхні виборці одразу розуміють, до чого вони хилять. Без сумніву, баварський політик Едмунд Штойбер висловлює думку всієї Баварії, заявляючи, що «Туреччина — не європейська країна, тому їй не місце в Європі», попри (або ж, на жаль, через) величезну кількість турецьких гастарбайтерів, справою життя яких стало будівництво заводу BMW у Баварії. Ніколя Саркозі, цей енергійний спадкоємець Жака Ширака, дотримується тих-таки поглядів, а щодо святого отця Папи Бенедикта, то ось що він сказав 2004 року, коли був ще простим кардиналом Ратцінґером:

— Туреччина є цілковитою протилежністю Європи, її прийняття до ЄС буде помилкою.

Не зовсім зрозуміло, що він мав на увазі під «цілковитою протилежністю», зважаючи на те, що протягом тисячі років турецьке місто Стамбул було християнською столицею Римської імперії.

Що за своїми розмитими й неясними натяками на «цінності», «культуру» та «європейськість» ці всі європейські політики мають на увазі, що за тисячу з гаком років із Римською імперією сталося дещо фундаментальне. Наприкінці того тисячоліття дещо фундаментальне сталося з Константинополем. Це «дещо» — іслам.

Адольф Гітлер хоч і не був якимось видатним дослідником давнини, професійно зацікавився становленням і падінням рейхів. Як згадував диктатор: «Я часто замислююся над причинами падіння античного світу». Гарне запитання, але все залежить від того, що називати падінням.

У Британії під падінням Римської імперії розуміють зруйнування Рима. Ми уявляємо волооких коней, на яких варвари вриваються у Форум, страхітливих патлатих гунів, які, сидячи в сідлах із леопардової шкури, рубають сенаторів і їхніх дружин, що обрали загинути, щоб не збезчеститися. Ми уявляємо собі неотесаних гевалів, які заходять у храми й не знають, руйнувати ті статуї чи поклонятися їм.

Безперечно, V ст. відбувалися жахливі речі, а останній імператор Заходу, як ми вже бачили, утік 476 року. А стосовно нашої бідолашної Британії, яку римляни завоювали лише тому, що могли це дозволити, то її покинули навіть раніше. Легіони відбули ще 410 року, й у нас почалися Темні віки. Ми майже повністю втратили знання латини, які повернуться до нас аж у часи норманського завоювання. Доти ж ми перебували під гнітом людей, що розмовляли подобою до німецької мови. Так, падіння Рима неабияк відбилося на безталанній провінції Британія. Я навіть чув думки деяких дослідників, нібито завдяки цьому ранньому вилученню зі складу імперії ми й досі маємо цілу низку комплексів стосовно нашого членства в Європейському Союзі.

От тільки ми часто забуваємо, що коли Рим упав, то вже давно не був столицею Римської імперії. А тому падіння Рима й падіння Римської імперії — різні речі. Імператор Костянтин змінив плин історії не лише прийняттям християнства. 330 року н. е. він переніс столицю на схід, до міста на березі Босфору, подалі від малярійного болота Рима.

Місто він назвав Nova Roma — Новий Рим, який, як і його попередник, розкинувся на семи пагорбах. Судячи з того, скільки птахів обирають цей напрямок для зимування, це одна з найвдаліше розташованих географічних точок на планеті, бо лежить вона на стику Європи та Азії — ідеально для боротьби з готами на Балканах, до того ж звідсіля куди зручніше розпочинати походи на парфян. Уже невдовзі непосидючий Костянтин звів тут новий Форум, побудував площу під назвою Augusteum, і розкидав по всьому місту важливі статуї та скульптури, як-от дельфійська колона, яку стародавні греки вважали за центр світу, і чотири срібні коні, що їх, як вважають деякі археологи, він зняв із Тріумфальної арки Траяна. Відтак він додав ще сенат і всі можливі римські громадські установи, і вже ніхто не сумнівався в тому, що це нова столиця імперії. Спершу місто називалося Візантій, згодом — Константинополь, або