Читати книгу - "Техно, Стружик Лев"

Наступного ранку, Леон стояв перед великою віконною стіною, яка відкривала вид на ранкове місто. Тихе гудіння автомобілів і м'яке світло світанку, що заливало вулиці, створювали відчуття нової сторінки в його житті. Він довго дивився на місто, де його думки метушливо крутилися в голові.

„Мої батьки...“ — подумав він, зітхнувши. — „Вони завжди підтримували мене у дитинстві, навіть коли я сам не розумів, чому я народився у цьому світі й вчився музики. Але тепер, я маю рухатися далі. Їх більше нема, але це не означає, що їхній вплив зник. Вони були частиною мене, і я збережу цю частину, створюючи музику, яка би їх надихнула.“

На мить, Леон опустив голову, вдихаючи свіже повітря. Він зрозумів, що готовий рухатися далі.

Пізніше, того ж дня, до нього прийшли друзі: Альберт, Вільгельм й Фрідріх. Альберт, усміхаючись, міцно обійняв Леона, тримаючи в руках пляшку хорошого вина.

— Леоне! — вигукнув він. — Ти навіть не уявляєш, як я чекав цього дня! Розкажи, як ти пережив всі свої безтурботні дні вдома? Який план на сьогодні?

— А я, якщо чесно, просто хочу познайомитися з цим твоїм Басом, — сказав Вільгельм, заходячи за Альбертом і підходячи з посмішкою до Леона. — Він, здається, має купу історій.

Бас, який в цей час вже був у Леона в гостях, почувши це, усміхнувся зі свого місця біля стіни, й підлетів до Вільгельма, де промовив:

— Та я тут лише для того, щоб підримати Леона. Хоча, якщо ти хочеш, можу поділитися кількома історіями.

— О, супер! — вигукнув Фрідріх, заходячи за Вільгельмом усередину. — Будемо слухати твої байки-тарабайки! Я взяв із собою попкорн!

— Годі вже розмов, друзі! Дайте мені висловити вам своє слово, — зупинив їх Леон, піднімаючи руку. — Я вдячний вам, що ви тут. Але спершу, дозвольте представити лікаря, який буквально врятував мені життя після грипу.

— Так, це я, — промовив лікар, що вже зайшов за друзями Леона усередину, підходячи ближче до Леона, тримаючи в руках невелику пляшечку.

— Леоне, тримай, — сказав він йому. — Це щось особливе. Як я казав тобі раніше, ця рідина здатна вилікувати будь-які простудні захворювання за лічені хвилини. Але пам’ятай, що вона рідкісна, і я не зможу дістати ще одну, бо на її створення потрібно багато часу. Бережи її!

— Дякую, лікарю, — щиро відповів Леон і, сховавши пляшечку, додав: — Ви не уявляєте, як це важливо для мене.

Нарешті, коли всі зібралися, Леон увімкнув музику. З колонок пролунало: „It's time to start techno music right now!“

— Що це означає? — запитав Альберт.

— Це перекладається як: „Час починати техно-музику прямо зараз!“ — відповів Леон, посміхаючись.

Музика заграла голосніше, і всі почали танцювати. Альберт, Вільгельм й Фрідріх з ентузіазмом кружляли навколо кімнати, підспівуючи мелодії. Бас навіть намагався зробити кілька обертів на своєму механізованому тілі, викликаючи сміх у гостей.

Але Леон стояв біля вікна.

— Леоне! — звернувся до нього Бас, підлітаючи ближче. — Чому ти не танцюєш?

— Ще трохи, друже, — відповів Леон. — Мені потрібно зібратися зі своїми думками.

Він знову подивився на місто.

„Ці думки... Вони змінили мене,“ — промайнуло в його голові. — „Я зрозумів, що життя — це не лише пошук і боротьба, а ще й радість від простих моментів. І тепер, коли я став іншим, усе зміниться. Моє життя буде найкращим. Так, я готовий жити по-новому!“

Дивлячись з такою посмішкою на місто, він промовив до себе, усміхаючись:

— Що ж... Час приєднуватися до вечірки з друзями!

Після своїх думок, Леон побіг до друзів, які веселилися під його техно-музику. Він також танцював з ними, бо розумів, що у нього тепер буде найкраще в майбутньому життя, про яке мріяв, і що тепер, він не просто якийсь діджей, — а справжній творець, що розуміє усі значення його улюбленого музичного стилю техно.

Кінець