Читати книгу - "Хроніки Загрії: Туманний світ, Влад Вірт"

Тож мої друзі, зараз, випереджали шаргів, лише на кілька десятків кроків, а от я, навіть попри телепорт, з’явився практично перед носом кабанчиків, але це мені наруку, адже тепер, моє основне завдання — повністю зосередити увагу свиномордих на собі.

Прискорююся, поступово забираючи вбік і паралельно жбурляючи у тварюк метальні ножі: один, два, п’ять. Ось уже й шостий за рахунком шарг реве від болю, через клинок, що засів у його тілі. Мабуть, шкіряна броня в них зовсім нікудишня, якщо мої ножички так легко її дірявлять. Причому два кидки вийшли настільки вдалими, що воїни, зробивши кілька кроків, впали, створюючи в місцях падіння невелику подобу купи малої.

Начебто вдалось і потік став вигинатися, спрямовуючись за мною. Роблю ще кілька кидків, аби остаточно їх розлютити, трішки відбігаю і пробую прийняти бій. Перший свинорилий був розсічений моїм кігтем практично навпіл, лезо пройшло крізь тіло, немов розпечений ніж занурений у масло. Неслабке таке посилення зброї вийшло. Без берсеркера я, пам’ятається, завдаючи ріжучих ударів, так само легко пробивав шкіряну броню супротивника, але далі гостра кромка леза впиралася в міцні кістки шаргів. Тепер моя сила в шість разів більша, а лезо кігтя, удвічі міцніше й гостріше, гримуча суміш, виходить.

Другого супротивника зупинив ударом у горло. Підбігли одразу два шарги і спробували атакувати одночасно — під один удар я підставив щит, другий заблокував кігтем. Контратака — і лезо розпорює черево першому свинорилому, випад — й ось на землю валиться другий.

Різко відстрибую назад, але виграю, лише мить, а на мене набігають одразу троє ворогів. Свист розсікаємого сокирою повітря, я не встигаю вчасно виставити щит і отримую удар у ключицю: кістки, начебто цілі, але сорочка залита кров’ю, хоча, такий потужний удар, мав би мене розрубати навпіл. Цікаво виходить, болю немає, рука не ослабла й навіть не втратила в рухливості. Удар у відповідь — і я заганяю кіготь в око кривднику.

Навколо стає занадто багато шаргів і, аби не опинитися похованим під їхніми тілами, як Ведмідь, починаю танцювати, наче балерина, про контратаку, вже навіть не думаю, зараз тільки б не впасти.

Ще один удар сокирою прилітає вже в спину, знову не відчуваю болю, здається, сокира застрягла і стирчить у мене між лопаток. Бачу, як потік роздвоюється і шарги знову направляються в погоню за моїми друзями.

Начебто, дві хвилини, необхідні для повторного використання проколу, ще не минули, але що там говорилося про чотириразове посилення навичок: подумки активую прокол. Вийшло, виявляється, під дією «берсерка» не тільки збільшилася відстань, на яку я можу переміщатися, а і зменшився час відкату, який тепер становить усього тридцять ударів серця. Стрибати на всі доступні триста двадцять кроків, не став, потрібно знову змусити потік шаргів слідувати за мною.

За раз викидаю в натовп свинорилих останні три ножі, а слідом за ними летить і кинджал. Трохи подумавши, тягнуся за сокирою, що стирчить у спині, виймаю її із хрускотом і відправляю слідом за ножами.

До сьогодні кидати сокири якось не доводилося, тому цілком справедливо, що мені не вдалося увігнати лезо в тіло супротивника, проте сили в кидок було вкладено стільки, що обух, проломив грудину шарга та відкинув того назад, знову створюючи подобу купи малої.

Потік кабанячих воїнів на плато розрісся настільки сильно, що мені вдається перетягнути на себе, лише лівий фланг і центр, а ось на правому вже ніхто не звертає на мене уваги. Здається, я зробив усе, що міг.

Знову починаю бігти, але тут хтось кидає мені під ноги сокиру, падаю, перекочуючись через плече, і ставши на одне коліно, перерубаю ноги «торопизі», що налітає на мене. Встигаю випрямитися, але лише для того, аби отримати дротик у живіт.

Болю немає, як же це прекрасно, немов керуєш персонажем у грі, тільки, як від першої особи, і все набагато реалістичніше. Відправляю в небуття ще двох свинорилих — блок, удар, ще удар. Шаргів стає занадто багато, ось держак списа занурюється в плоть мого стегна, потім я бачу, як відокремлюється від плеча моя рука і відлітає вбік. Мене збиває з ніг удар важкої сокири, змушуючи знову впасти на землю. У тіло встромляються списи, мечі, сокири, а незабаром відлітає відрубана голова, але я посміхаюся, болю то все одно немає.