Читати книгу - "Українське письменство"

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Через царства, через панства, Та й до нашого гетьманства Аж в Москву прибіг сюда.

                2

Кажуть, так[349] собі маленький, Незавидненький[350] щенок, Низький, смуглий і сухенький, Та що ж то він чорту внук! . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Він із біса ростом пес, Ну да як то зажирає, На ввесь світ рот роззявляє, Мов би хоче з’їсти весь.

                3

О, яке то зле вродилось, Півсвіт внівець обернув, Да іще не наситилось, Ще й над нами замахнув. Скільки Божого народу Спік в огні, закинув в воду, Скільки війська затопив, Скільки царств уже ограбив Срібла, золота загладив Все голодний басурман.

                4

Як в Московщину забрався, Став був москалів ласкать, Вільність панству обіщався, Як схотять к йому пристать. Думав так на шию скочить І як дурнями ворочать, Аж ба — хтів, да нельзя взять! А зась, мурчій нехрищений![351] Камінь з’їж, не хліб печений: Хотіли[352] на тебе плювать!