Читати книгу - "Наодинці з собою"

напрямах: до центру Всесвіту — утримуючи* його в єдності, й від центру — творячи його різноманітні атрибути. Рівновага цих двох напружних порухів — рівнонатужність — забезпечує гармонію Цілого*; надмірно напружуватися в якийсь один бік — означає руйнувати гармонію. Подібно й в людині потуга, що йде від керівної частки*, тобто серця*, і виявляється в різних якостях та діях, врівноважується протилежною потугою, спрямованою до серця, яка надає їм цілості й узгодженості. Деякі дослідники вбачають у вченні стоїків про потугу, або напружний порух, гідне подиву передвіщення сучасної теорії поля.

потяг: див. простягнення*.

праве, правильне: див. правне*.

праведність, праведне: див. справедливість*.

правити (ὀρθόω) III, 5; VII, 12

Надавати тимчасового, нестійкого стану* (а не тривкого налаштування*) узгодженості з правним розумом. Пор. виправляти*.

правне, праве, правильне (ὀρθόν) II, 10; III, 5; III, 6; III, 12; V, 9; V, 14; VII, 2; VII, 12; X, 33; XI, 1; XI, 9; XI, 18; XII, 35

Грецький відповідник дослівно означає «пряме»; різні, хоч і близькі між собою варіанти перекладу зумовлені вимогами українського слововжитку. Термін базується або на метафорі прямої дороги, що веде до найвищої мети через послідовність чільних речей*, або на вченні стоїків про космічні процеси та психічну діяльність людини як про систему потоків* духу* й розуму*, або — найімовірніше — на обох. Первинною умовою життя за природою* є правний розум*, тобто узгоджений з природою розум Всесвіту*; а вже завдяки йому як причиновому* началу з'являється правне налаштування*, правильні засади* й праві діла.

правосуддя, правосудність, правосудне (δίκη, δικαιότης, δικαικόν) II, 5; IV, 26; V, 33; V, 34; IX, 22; IX, 31; XII, 24

Синонім справедливості*, праведності* з наголосом на суспільному вияві цієї чесноти.

прагнути: див. пожадання*.

предмет (ὑποκείμενον, ὑπόθεσις) V, 10; VI, 4; VI, 23; VII, 29; VIII, 22; VIII, 24; IX, 3; X, 18; X, 31; XII, 30

В арістотелівській філософській системі відповідний грецький термін означає пасивний субстрат для сутнісних і акцидентальних атрибутів (у метафізиці) та відповідних предикатів (у логіці); власне, «підмет». В контексті стоїцизму цей термін означає матерію*, яку причинове* начало вже виділило як окрему цілість і наділило всіма атрибутами через напружний* порух. Відтак в українському перекладі традиційне «підмет» замінено на близьке до нього «предмет», яке враховує цю модифікацію значення.

привернення, привертати (περιτροπή, περιτρέπω, ἐπιπεριτρέπω) V, 20; VIII, 35

Залучення перешкод, що стають на заваді устремлінню* до чільних речей* для досягнення вищої мети, тобто перетворення самих перешкод у чільні речі.

прилаштовувати(ся), підлаштовувати(ся) (συναρμόζω, ἐναρμόζω, ἁρμόζω) III, 6; IV, 23; V, 30; VI, 39; VII, 5

Грецький термін етимологічно пов'язаний із поняттям гармонії — винятково важливим для більшості естетичних та космологічних систем античності. В контексті вчення стоїків прилаштуватися до іншої людини, до суспільства*, до Всесвіту* означає співжити й співдіяти з ними як одне гармонійне ціле, що є одним із аспектів життя за природою*.

припадати, припадкове (συμβαίνω, συμβεβηκός) II, 7; II, 11; III, 16; IV, 1; IV, 10; IV, 26; IV, 33; IV, 39; IV, 44; IV, 49; V, 8; V, 10; V, 18; VI, 8; VI, 45; VI, 58; VII, 1; VII, 52; VII, 55; VII, 57; VII, 58; VII, 68; VIII, 7; VIII, 23; VIII, 27; VIII, 43; VIII, 46; IX, 1; IX, 31; IX, 39; X, 3; X, 5; X, 11; X, 33; X, 35; XI, 6; XI, 20; XII, 3

Термін поєднує побутове значення «ставатися», «те, що сталося» із принаймні двома філософськими значеннями: 1) «те, що припало» котрійсь із частин Цілого* (зокрема, людині) як належна їй доля*; 2) акцидентальне в арістотелівському сенсі, тобто таке, що надає той чи інший атрибут субстанції, але не змінює її сутності. Це друге значення в контексті здебільшого стоїчного мислення Марка Аврелія переходить у морально-етичну площину: хай що стається зі справжнім мудрецем, воно не змінить його внутрішньої настанови, тобто зостається для нього несуттєвим, акцидентальним.

природа, природне (φύσις, τὸ κατὰ φύσιν, φυσικόν) I, 9; I, 17; II, 1; II, 3; II, 9; II, 11; II, 12; II, 16; II, 17; Ill, 2; Ill, 4; Ill, 9; III, 11; III, 12; IV, 1; IV, 5; IV, 9; IV, 19; IV, 23; IV, 24; IV, 29; IV, 36; IV, 48; IV, 49; IV, 51; V, 1; V, 3; V, 4; V, 8, V, 9; V, 10; V, 15; V, 25; V, 26; V, 29; VI, 9; VI, 14; VI, 40; VI, 44; VI, 47; VI, 52; VI, 58; VII, 5; VII, 11; VII, 18; VII, 23; VII, 25; VII, 28; VII, 55; VII, 56; VII, 67; VII, 74; VII, 75; VIII, 1; VIII, 5; VIII, 6; VIII, 7; VIII, 12; VIII, 20; VIII, 26; VIII, 29; VIII, 34; VIII, 35; VIII, 41; VIII, 46; VIII, 50; IX, 1; IX, 3; IX, 9; IX, 27; IX, 29; IX, 31; IX, 35; IX, 42; X, 2; X, 6; X, 7; X, 8; X, 11; X, 14; X, 15; X, 20; X, 31; X, 33; X, 36; XI, 5; XI, 9; XI, 10; XI, 13; XI, 16; XI, 18; XI, 20; XI, 34; XII, 1; XII, 5; XII, 12; XII, 23; XII, 26; XII, 30; XII, 32; XII, 36; неприродне, супротивне природі (τὸ παρὰ φύσιν) II, 1; IV, 39; V, 9; VI, 33; VII, 24; XI, 16

Природа — іманентний структурний принцип і водночас план динамічного розвитку Всесвіту* (спільна* природа, природа Цілого*) й кожної його частини (власна природа). Антична філософська традиція (особливо чітко й систематично сформульована в Арістотеля) розрізняє кілька видів природи, а саме: розумну, тваринну, рослинну і природу неживих речей. Стоїки приписували розумну* природу істотам, наділеним власним розумом*, тваринну — істотам, наділеним душею*, а решті речей — нечутливу природу або просто природу без жодного означення (на відміну від Арістотеля, чіткого поділу на рослинну й неживу природу в них не простежується). Ієрархія природ частин Всесвіту має кумулятивний принцип побудови: нечутлива природа присутня також і в живих істот поруч із їхньою тваринною природою; своєю чергою, обидві ці природи присутні в істотах розумних поряд із їхньою розумною природою. Отже, природою істоти в широкому розумінні є сукупність усіх присутніх у ній природ, у вузькому — найвища з них як її визначальна риса. Життя за природою полягає в дотриманні істотою своєї природи саме у вузькому сенсі, тобто в домінуванні