Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 167
Перейти на сторінку:
поясі та в Китаї. Роблячи натомість акцент на коренеплідних і деревних культурах, новоґвінейці довели до крайнього вираження тенденцію, яка проявлялася у рільничих системах інших вологих тропічних територій (Амазонії, тропічній Західній Африці та Південно-Східній Азії), де рільники також переважно покладалися на коренеплоди, але таки зуміли одомашнити принаймні два злаки (азійський рис і азійський злак із велетенським насінням, який називають Йовлевими слізьми37). Найвірогіднішою причиною того, що на Новій Гвінеї злакове рільництво не постало, був разючий брак дикорослого відправного матеріалу: жоден із 56 видів родини тонконогових із найбільшим насінням не ріс на острові.

По-друге, в новогвінейській фауні не було хоч би якогось придатного до одомашнення великого ссавця. Єдині свійські тварини сучасної Нової Гвінеї — свиня, курка і собака — потрапили сюди в останні кілька тисяч років із Південно-Східної Азії через Індонезію. Як наслідок, новогвінейські низовинці отримують білок із виловленої риби, а новогвінейські верхогірні рільники страждають від гострої нестачі білку, оскільки головні культурні рослини, які дають їм більшу частину споживаних калорій (таро і батат) бідні на цю поживну речовину. Скажімо, таро містить лише 1% білку, що значно менше, ніж навіть у білому рисі, і набагато нижче рівня обох видів пшениці та бобових культур Родючого півмісяця (8—14% і 20—25% білку відповідно).

У новогвінейських дітей із верхогір’їв завжди опухлі животи, які формуються через великий за обсягом, але убогий на білки раціон. Молоді й дорослі новоґвінейці запросто їдять мишей, павуків, жаб та інших дрібних тварин, якими ніколи не переймається населення інших частин світу, що має доступ до великих свійських ссавців або великої дичини. Білковий голод, мабуть, є також першопричиною поширеності канібалізму в традиційних верхогірних суспільствах Нової Гвінеї.

І нарешті, донедавна новогвінейські коренеплоди накладали додаткові обмеження в плані доступності калорій і білків, позаяк вони погано росли високо в горах, де зараз живе багато новогвінейців. Проте кілька сторіч тому Нової Гвінеї досяг новий сільськогосподарський коренеплід, що мав у кінцевому підсумку південноамериканське походження і потрапив сюди, мабуть, із Філіппін, куди його занесли іспанці. Це був батат (солодка картопля), який можна було вирощувати навіть на верхогір’ях. Він росте швидше і дає більший урожай на гектар оброблюваної землі і за людино-годину. Внаслідок появи батату у верхогірних регіонах відбувся демографічний вибух.

Тобто навіть попри те, що люди займалися рільництвом на новогвінейських верхогір’ях протягом багатьох тисяч років до появи тут батату, наявні місцеві культурні рослини накладали обмеження на граничну густоту населення та на максимальну висоту над рівнем моря, на якій могли жити люди.

Одне слово, Нова Гвінея являє собою промовистий контрприклад до Родючого півмісяця. Як і мисливці-збирачі Родючого півмісяця, мисливці-збирачі Нової Гвінеї самостійно розвинули в себе виробництво харчу. Проте їхнє тубільне харчове виробництво зазнавало жорстких обмежень через відсутність придатних до одомашнення злаків, бобових і тварин, що призвело до нестачі білків на верхогір’ях, і через непридатність місцевих коренеплодів для верхогірних територій. Однак самі новоґвінейці знали про диких рослин і тварин, що водилися навколо них, не менше, ніж будь- які народи на Землі в наш час. Можна не сумніватися, що вони виявили і випробували всі дикорослі види, варті одомашнення. Вони прекрасно вміли впізнавати корисні додатки до своєї сільськогосподарської комори, що підтверджується їхнім промовистим прийняттям батату, тільки-но він з’явився в їхніх краях. Той самий сценарій реалізується на Новій Гвінеї і сьогодні, коли племена, які мають кращий доступ до нових завезених культурних рослин або свійських тварин (або культурну готовність прийняти їх), розростаються коштом тих племен, в яких немає цього доступу або готовності. Отже, обмеженість тубільного харчового виробництва на Новій Гвінеї не мала нічого спільного із новогвінейським населенням, але натомість була невіддільною від особливостей новогвінейської біоти та довкілля.

Інший приклад тубільного рільництва, явно обмеженого особливостями місцевої флори, ми візьмемо зі сходу СІЛА. Як і на Новій Гвінеї, на цій території відбулося самостійне одомашнення місцевих диких рослин. Однак на відміну від Нової Гвінеї у випадку сходу США ранній поступ одомашнення досліджено набагато краще: було встановлено, які рослини вирощували перші тутешні рільники; також відомі дати і послідовність одомашнення. Задовго до прибуття інших культурних рослин ззовні, корінні американці осіли в долинах річок сходу США і розвинули інтенсивне харчове виробництво, оперте на місцеві культурні рослини. Отже, вони мали змогу скористатися найперспективнішими місцевими дикими рослинами. Які ж із них вони насправді культивували, і яким був їхній вислідний рільничий комплект порівняно з основоположним комплектом Родючого півмісяця?

Основоположними культурними рослинами для сходу США були чотири види, одомашнені протягом 2500—1500 рр. до н. е. — на цілих 6 тис. років пізніше одомашнення пшениці та ячменю на Родючому півмісяці. Місцевий різновид кабачка слугував для виготовлення невеликих посудин, а також давав їстівне насіння. Решту основоположних культурних рослин вирощували суто заради їхнього їстівного насіння (соняшник, родич ромашки під назвою болотна бузина38та далекий родич шпинату — лобода).

Однак чотири зернові рослини й одна рослина-посудина не дотягували до повноцінного комплекту харчового виробництва. Впродовж 2 тис. років ці основоположні культури виступали лише другорядними додатками до раціону, тож корінні американці сходу СІЛА і далі залежали головно від дикорослого харчу, зокрема диких ссавців і водоплавних птахів, риби, ракоподібних і горіхів. Рільництво не могло забезпечити основну частину їхнього раціону аж до 500—200 рр. до н. е., коли ще три зернові культурні рослини (гірчак прямий, канарковик каролінський і карликовий ячмінь) було залучено до обробітку.

Сучасний дієтолог був би в захваті від цих семи культур сходу СІЛА. В усіх них високий уміст білку — 17—32% (порівняно із 8—14% у пшениці, 9% у кукурудзи і ще менше у ячменю та білого рису). Дві з них — соняшник і болотна бузина — багаті на жири (45—47%). А болотна бузина була б узагалі мрією дієтолога, адже вона на 32% складається із білку і на 45% — із жиру. Чому ж мий досі не їмо цю казкову їжу?

На жаль, попри дієтологічні переваги, більшість із культурних рослин сходу СЛІА мали серйозні вади в інших аспектах. У лободи, гірчака прямого, карликового ячменю та канарковика каролінського дуже дрібне насіння — вдесятеро легше, ніж у пшениці та ячменю. Ба більше, болотна бузина — це вітрозапильний родич амброзії, горезвісної тим, що вона викликає сінну гарячку. Яків амброзії, пилок болотної бузини може викликати сінну гарячку у місцях концентрації цієї рослини. Якщо сам цей факт ще не відбив охоту від вирощування болотної бузини, додам, що її різкий запах неприємний для багатьох людей і що контакт із

1 ... 45 46 47 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зброя, мікроби і сталь -», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зброя, мікроби і сталь -"