Читати книгу - "Кінь Перуна"

зараз була зовсім ні до чого.Тим більше, що сам спровокував Юхима.

– Добре, – мовив спокійно. – Йдем до тебе... Там нам ніхто не перешкоджатиме. Якщо щось, то й ребра спокійно одне одному порахуємо. Але пити з тобою однак не буду...

– Велика втрата... – пробурчав, важко переводячи дух, Юхим, і вони посунули в місто.

Кузня Непийводи працювала і без господаря. Співали молотки об наковадла, бухали важенні молоти. Надсадно хекали ковальські міхи, і в лад з ними курно хукали закіптюжені димарі. Замурзані по очі, лискучі од поту люди чортами носилися по дворі. То нагріваючи на вогнищі залізні штаби, то гартуючи готові підкови, серпи, мечі чи ще щось. Це була – залізна кузня. А трохи осторонь, притискаючись одним боком до хати, стояла кузня «золота». Саме тут кувалося Юхимове багатство.

Батько його все життя не відходив від горнила. Ніхто на ціле Підгороддя краще від нього не підкував би коня. А зроблена старим коса чи сокира зазвичай переживала свого господаря і залишалася в спадок синові. І однаково, ніхто не назвав би Непийводенків заможними. Так, часом з квасом, а порою – з водою... І лише Юхим зумів виборсатися зі злиднів. Якимось дивом підкопив грошенят, заплатив вступне у чеканний цех, та й став кувати золоті та срібні прикраси. А за змайстрований власноруч панцир для молодого князя ще й окрему винагороду одержав.

Усе це вкупі з немалими грішми приносило йому чималий успіх у молодиць. Але вплівся у його життя Найда... Невідомо хто, невідомо звідки. Та саме через нього провинився Юхим перед Мореною, і почалися з того дня його муки... Аби не зробитися посміховиськом серед галицького жіноцтва, мусив удавати до нестями закоханого. Єдине, що приносило втіху, це те, що куплену ним Руженку любив його ворог. Серце Юхима аж співало на радощах, коли він йшов під вінець з чарівною дівчиною, а Найда в цей час, десь у верболозах, гриз од безсилої розпуки пальці і рвав на собі волосся. Парубок бо ж не знав, що за Юхимом Руженці безпечніше, ніж у монастирі. А потім була зрада і кара...

Чоловікам було за що ненавидіти одне одного, і вони й не крилися з цим.

Навіть тепер, сидячи навпроти за столом, пожиралися навзаєм палаючими очима, ледве стримуючись, аби не вчепитися одне одному в горло.

– Ну? – видихнув Найда. – Ось я тут... Кажи, чого кликав.

Юхим на якусь мить заплющив очі, викликаючи в уяві постать Морени, щоби заспокоїтися, і аж тоді обізвався.

– Йдеться про Руженку... – мовив повагом.

– Чого аж тепер, – сумно і якось навіть неохоче промовив Найда. – Раніше треба було...

– Мене слухай! – обірвав його Юхим. – Жива вона!

– Що?! – продовжуючи вдавати, зірвався на ноги Найда і вхопив коваля за сорочку на грудях. – Брешеш!!

Навіть якби Юхим щось підозрював, то цей, сповнений відчаю, вигук переконав його, що парубок нічого не відає. Він легко, навіть лагідно розтиснув його пальці і всадовив на лаву.

– Заспокойся... Пива вип’єш чи, може, меду?

– До біса пиво, до біса мед! – вигукував Найда. – Повтори, що ти сказав!

– Обов’язково... – Юхим все ж поставив на стіл, наготований заздалегідь дзбан з пивом. Хутко наповнив кухлі, і простягнув одного парубкові. – Все скажу і поясню... Але спершу ковтни, бо так можна гарячку якусь заробити... А ти мені живий і здоровий потрібен.

Перед очима Юхима вже вкотре постала Морена, у вухах знову залунав голос богині: »Приведеш до мене Найду, поверну те, що забрала. Ще й добавлю трохи, ха-ха... Як компенсацію за моральні збитки. Тільки ж дивись! Сплохуєш знову – пошкодуєш, що на світ народився!» І найстрашніше було в тому, що Юхим знав напевно: Морена не жартує, вчинить, як сказала. І жодні пояснення не зможуть її змилостивити.

Найда таки піддався на вмовляння і пригубив кухоль. А там і незчувся, як вихилив добру половину. Де й узялася така спрага?

Напився, відсунув кухля і впився очима в Юхима.

– Жива, кажу, Руженка, – озвався той. – Її Морена до себе забрала... В услужіння, зважаючи на вроду...

Найда здивовано звів брови.

– Що то ще за Морена?

– Богиня, – не менше здивувався Юхим. – Хіба не відаєш такої?

– Я вірую у Бога Єдиного, Отця Вседержителя, Сина Його Ісуса Христа і Пречисту Діву Марію, Матір Божу, – відказав становчо парубок. – Інших богів не знаю...

– Оце так? – аж сплеснув у долоні Юхим. – А як же ж батьківська віра? Перун, Велес?

– Батько мій теж у Святу Трійцю вірив. Перун же – біс, і Велес – теж...

Юхим лиш головою покрутив.

– Перун – біс?.. Ох, не хотів би я з таким бісом стрітися і свяченою водою від нього відбиватися... Слухай, так ти, може, й у вовкулаків не віриш?

– А чого б то я мав у них вірити, коли ще жодного на власні очі не бачив? – підіграв йому Найда, вже здогадуючись, чим ця розмова скінчиться.

– Ну, – засміявся Юхим. – Вовкулака не Перун, за цим затримки не буде, покажу. Але одна умова...

– Яка?

– Спершу ти мене вислухаєш, навіть якщо не повіриш. А тоді, як приведу до тебе вовкулаку, погодишся з тим, що й уся розповідь правдива. Згода?

Найда вдав, що замислюється, а за мить одказав поважно:

– Згода. Хоч я тебе і вбив би залюбки, брехуном назвати не можу. Розповідай, слухатиму...

Юхим задоволено потер руки.

– Руженка тепер в замку Богині Долі та Часу, Морени. Тіло її, прислуговуючи богині,продовжує жити, а душа спить. Визволити її з того сну може лиш той, кого вона кохає. Себто ти! Але ти не відаєш дороги у замок. Зате цю дорогу добре знаю я... Та мені її не розбудити... Можеш сміятися, але я теж люблю Руженку і не хочу, щоби вона залишилася в Морени назавше. Краще вже навіть так, як було: моя жона – а твоя коханка. Тим більше, що з тобою ми ще розберемося. Але тепер – один без одного не дамо ради. То як? Складемо спілку? Я відведу тебе до замку, а ти спробуєш розбудити нашу Руженку? Годиться?

Найда заперечливо похитав головою.

– Як? – аж запінився Юхим. – Не хочеш визволити свою дівчину? То виходить ти лиш так, бавився! А прийшлося