Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років

Читати книгу - "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 45 46 47 ... 78
Перейти на сторінку:
землі Холмщини, Підляшшя і Полісся, окуповані австро-угорськими та німецькими військами. Тут, починаючи з 15 червня 1918 р., відбулися три випуски курсів з українознавства, слухачами яких були 600 вчителів із зазначених повітів західноукраїнських земель. Згідно з розпорядженням губернського комісара освіти на Холмщині викладання в них могли проводити лише вчителі, що прослухали лекції на згаданих курсах312. Двадцять дев’ятого червня 1918 р. із слухачами літніх учительських курсів у Києві зустрівся гетьман П. Скоропадський313.

306

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 239.

307

Там само. — С. 240.

308

Українська Держава (квітень — грудень 1918 року). Документи і матеріали. — Т. 2. — С. 201.

309

Там само. — С. 179.

310

Там само.

311

Дорошенко Д. Історія України. — Т. ІІ. — С. 235.

312

Там само. С. 238—239.

313

Верстюк В., Дзюба О., Репринцев В. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. — К., 2005. — С. 290.

Голова Ради Міністрів Української Держави Сергій Гербель (14 листопада — 15 грудня 1918 р.)

Поряд з організацією курсів українознавства для вчителів початкових шкіл міністерство провадило реформування навчання в учительських семінаріях, де було введено предмети з української мови, літератури, історії, географії та методики викладання цих предметів314.

Водночас як Міністерству освіти, так і самим освітянам доводилося стикатися зі значними труднощами. Частина з них полягала в тому, що більшість української інтелігенції політично орієнтувалася на Центральну Раду і не сприймала гетьманський уряд як національний. Перебуваючи в полоні революційних настроїв, вона намагалася використати кожну публічну акцію не лише для критики гетьманського режиму, а й для відвертої антиурядової агітації. Місцева адміністрація, представники якої здебільшого належали до чиновництва з усталеними антиукраїнськими настроями, сприймали всіх українських патріотів як відвертих революціо­нерів, налаштованих творити «безпорядки» і «розрухи». Як зазначав Д. Дорошенко, учителі подекуди самі своїми виступами створювали труднощі в проведенні українознавчих курсів, оскільки провінційна адміністрація вбачала в них лише зайвий привід для революційного підбурювання населення. Подібні випадки не були поодинокими, що зрештою змусило прем’єр-міністра Ф. Лизогуба видати 25 червня спеціальне розпорядження губернським староствам, щоб вони «прихильніше ставилися до курсів і не ставали на перешкоді їх організації»315.

Не забувала гетьманська влада і про вшанування пам’яті видатних українських громадсько-політичних і культурних діячів, на честь яких були засновані спеціальні стипендії для учнів середніх загальноосвітніх шкіл. Загалом було заплановано надати 350 стипендій загальною сумою 77 500 крб316. Стипендії були імені Г. Сковороди, І. Котляревського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Т. Шев­ченка, М. Костомарова, П. Куліша, Марка Вовчка, О. Стороженка, І. Нечуя-­Левицького, С. Руданського, М. Старицького, Б. Грінченка, М. Драгоманова, І. Франка, М. Павлика, Івана Карпенка-Карого, М. Кропивницького, Лесі Українки, М. Коцюбинського, М. Лисенка, М. Чубинського, В. Антоновича, П. Житецького, Г. Шерстюка, К. Михальчука, О. Русова.

Окрему увагу уряду Української Держави було приділено мовному питанню, навколо якого тривали дебати в державних установах. Проблема запровадження української мови як державної фактично заторкнула всі напрями життєдіяльності нової влади. Мовне питання розглядали на засіданні Ради Міністрів 7 травня 1918 р. Більшістю голосів було прийнято рішення про визнання української мови державною мовою, запропоновано всім відомствам і установам в чотири­місячний термін вивчити державну мову. У судовому відомстві продовжував діяти циркуляр УНР, підписаний колишнім міністром судових справ С. Шелухіним про впровадження української мови в судочинстві. Міністри гетьманського уряду М. Василенко і Б. Бутенко вважали, що його варто було скасувати, оскільки тоді ще не була уніфікована канцелярія чинного судочинства317.

Натомість, на думку С. Шелухіна, судові норми в Українській Державі слід було переписати вже українською мовою, тобто реформування судової системи мало йти паралельно з переведенням її на державну мову318. За його ініціативи питання про мову було винесене на розгляд перших загальних зборів Державного Сенату, для чого С. Шелухін підготував доповідь про необхідність упровадження української мови, наголосивши при цьому, що поза Сенатом цей процес має політичну форму. Він же став автором законопроекту впровадження української мови в Українській Державі319.

Сімнадцятого травня міністр шляхів Б. Бутенко видав наказ про українізацію міністерства шляхів, у якому особливу увагу звернено на необхідність використання української мови не лише в самому відомстві, а й у всіх підконтрольних йому установах. Зокрема, мали бути забезпечені заходи з навчання державної мови працівників телеграфу320. Слід також наголосити, що 24 травня правописна комісія за головування І. Огієнка при Міністерстві освіти ухвалила «Найголовніші правила українського правопису»321.

Процес громадської ініціативи щодо розбудови національної школи за гетьманування П. Скоропадського набирав подальшого поширення. Десятого—одинадцятого травня в Києві відбувся з’їзд Ради Всеукраїнської вчительської спілки, на якому були ухвалені рішення про заснування в столиці України Всеукраїнського учительського дому, Всеукраїнського учительського видавничого товариства, подальший розвиток мережі вчительських спілок у всіх місцевостях, де є учителі-українці. У зв’язку з тим, що вчителі використали трибуну з’їзду для революційної антиурядової агітації, німецький комендант Києва достроково припинив його роботу322.

Розв’язуючи питання запровадження української мови в навчальних закладах, уряд Української Держави не оминув своєю увагою й питання державної підтримки шкільних установ національних меншин та забезпечення їх кадрами. Про це зокрема свідчить постанова Ради Міністрів від 2 липня 1918 р. про асигнування 112 050 крб на організацію курсів для вчителів польських та єврейських шкіл, яка передбачала організацію тримісячних курсів для вчителів польських шкіл у Києві, Винниці та Житомирі та єврейських шкіл у Києві, Одесі й Катеринославі323.

Не були поза увагою українського уряду й такі важливі сфери виховання, як дошкільне і позашкільне. Спеціальним урядовим законом від 23 серпня 1918 р. через Міністерство народної освіти та мистецтва на підтримку позашкільної освіти та дошкільного виховання земським і міським самоврядуванням надавалася грошова допомога. Зокрема, вечірнім школам із навчанням грамоти і з популярно-науковими викладами, бібліотекам-читальням із найкращим складом книжок, народним клубам тощо. Водночас передбачалося фінансування дитячих садків, майданчиків, ясел. Так, із 1 липня 1918 р. до 1 січня 1919 р. виділено суму 5 949 350 крб для установ позашкільної освіти і 500 000 крб — дошкільного виховання, яку надалі щорічно мали закладати в бюджет Міністерства народної освіти та мистецтва на відповідні витрати324. Уряд виділяв фінансову підтримку і товариствам «Просвіта», яких на жовтень 1918 р., за підрахунками департаменту позашкільної освіти міністерства, нараховувалося понад 950. Найгустіша мережа цих надзвичайно популярних культурно-просвітніх установ укривала Київщину, Катерино­славщину і Полтавщину325. Директор департаменту позашкільної освіти С. Русова підготувала спеціальний «Порадник діячам позашкільної освіти і дошкільного виховання», на видання якого уряд своїм розпорядженням виділив 10 тис. крб326.

Щодо реформування університетів, то гетьманський уряд створив спеціальну комісію у справах вищої освіти та наукових закладів при Міністерстві народної освіти. Її очолив відомий вчений, академік Російської академії наук В. Вернадський. За поданням комісії 16 вересня 1918 р. Рада Міністрів ухвалила рішення про «оголошення колишніх російських вищих шкіл, які знаходяться на території України, українськими державними вищими школами». Тобто три існуючі в Україні університети (Київський св. Володимира, Харківський і Новоросійський) та колишні державні російські вищі технічні школи — Катеринославський гірничий інститут, Харківський технологічний інститут, Харківський ветеринарний інститут і Київський політехнічний інститут — були забезпечені державною підтримкою українського уряду327. При цьому Рада Міністрів 28 вересня ухвалила закон про відкриття чотирьох кафедр українознавства

1 ... 45 46 47 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська Держава — жорсткі уроки. Павло Скоропадський Погляд через 100 років"